Професійна спільнота психологів все частіше повертається до теми доброчесності – не як абстрактного принципу, а як щоденної внутрішньої роботи фахівця. У час, коли суспільні виклики стають складнішими, а відповідальність спеціаліста зростає, питання чесності перед собою та перед людьми, з якими ми працюємо, виходить на перший план.
Ми пропонуємо зупинитися, відкласти швидкі оцінки й поглянути на доброчесність як на стан внутрішньої зрілості. Як на здатність чути себе, витримувати суперечності й обирати те, що формує професійну гідність. Саме з такими питаннями сьогодні стикається кожен психолог. І саме з цієї точки починається розмова, до якої запрошує авторка розділу – Галина Хомич, кандидат психологічних наук, професор, психолог-консультант.
Доброчесність – це коректне використання знань, умінь і професійних навичок. Це чесність перед клієнтом, щирість у межах етичного кодексу психолога. Це про те, щоб говорити лише те, що знаєш; висловлювати думки, адекватні запиту й ситуації; використовувати методики й техніки, які перевірені, не компрометують фахівця та яким ти віриш сам.
Водночас, з іншого боку, часто виникає дилема: паралельно з професійною позицією виникають власні думки й переживання, що базуються на особистому досвіді. Іноді вони не збігаються з професійними стандартами.
Що робити тоді? Що обрати: професійну чесність, компетентність і надійність, які забезпечують спокій за результат, чи власну суб’єктивну чесність із самим собою, засновану на пережитому досвіді. Цей вибір буває складним. Адже сказане «по-щирості» може зашкодити клієнту, травмувати його або, навпаки, оптимізувати консультативну взаємодію.
Постає питання: чи говорити те, що справді думаєш? Чи варто втручатися в цей момент? Саме конфлікт цих позицій часто створює складні ситуації для психолога.
Для цього й існують професійні супервізії. На них фахівець передусім має бути чесним із самим собою, бути конгруетним. Важливо обрати супервізора, який розуміє вас, працює в близькому напрямі та поділяє спільну парадигму. Корисними є й групи взаємодопомоги – там збираються люди, які розмірковують над подібними питаннями, діляться досвідом і ситуаціями зі своєї практики. Це можуть бути не лише психологи, а й фахівці соціальної сфери, педагоги тощо.
Сьогодні ми часто повертаємося до питання чесності й доброчесності в доборі матеріалів, якими ділимося зі студентами. Вибір книжок також потребує відповідальності. Це мають бути джерела, яким ви довіряєте, на яких самі зростали, якими навчалися, з іншого боку – ми враховуємо соціально-психологічні та політичні виклики. Наразі ми маємо обирати власну етичну та громадянську позицію, навіть якщо не знайомі з авторами цих джерел і не знаємо, яку позицію вони б зайняли сьогодні. Доводиться шукати компроміси.
Постає питання: що є насправді щирим вибором, побудованим на власних переконаннях та раціональній аргументації, а що – лише адаптивною реакцією на обставини. Де межа між конгруентністю і пристосуванням?
З такими та подібними питаннями сьогодні стикаються психологи не лише в практичних реаліях, а й у науковій роботі. Для мене доброчесність – це й про відкритість як науковця. Чи завжди ми ділимося перевіреними результатами? Це гіпотези чи підтверджені експериментальні дані? Дуже важливо чітко зазначати: це особисті міркування, припущення, фантазії, спостереження чи висновки, що потребують подальшої перевірки. Це робота, яка вже має достатні підстави в аргументах, літературі та емпірії чи моя наукова інтуїція?
Наукові висновки та рекомендації мають опиратися на прочитане, глибоко осмислене, аргументоване. Водночас ми часто щиро, інколи надто емоційно реагуємо на певну ситуацію. У таких випадках варто буде дати собі час: дозволити думкам «відстоятися», емоціям – визначитися у певному діапазоні. Якщо емоція «скидає оберти», але переживання не змінює своє модальності, якщо певна тема продовжує хвилювати й після тривалого осмислення – можливо, саме це і є ваше справжнє внутрішнє переконання, що опосередковує комунікацію, визначає вчинок.
Отже, окрім компетентних думок, «програм доброчесності» і виваженої аналітики – важливими є також повага до власних переживань та інтуїції.
Дорогі друзі, будьте уважними до свого внутрішнього світу, дружіть з ним, будьте з ним у гармонії. Тоді в складній ситуації ви зможете чесно відповісти собі: чи був я доброчесним, а отже, чесним із собою, адже саме це – одна з найважливіших основ професії психолога та нашого ментального здоров’я.
Пресцентр кафедри психології