Дитячі емоції часто здаються дорослим хаотичними. Сльози без видимої причини, раптові спалахи злості, страхи, які складно пояснити логікою. У такі моменти дорослі губляться – заспокоювати, відволікати, забороняти чи просто перечекати? Але емоції дитини – це не проблема. Це мова.
«Дитина не маніпулює емоціями – вона ними живе. Її злість, страх чи сльози – це не спосіб «дратувати дорослих», а єдиний доступний спосіб повідомити: мені зараз складно», – йдеться у колонці психологині та завідувачки навчальної лабораторії «Центр освіти і піклування про дітей дошкільного віку» Світлани Коломієць, думками якої ми ділитимемося щовівторка протягом лютого.
За словами пані Світлани, саме тому робота з емоціями починається не з корекції поведінки, а з розуміння внутрішнього стану дитини.
Емоційний інтелект – це не про стримування
Емоційний інтелект (EQ) часто плутають зі слухняністю або вмінням «тримати себе в руках». Насправді ж це зовсім інше – здатність розпізнавати свої почуття, називати їх і знаходити безпечні способи саморегуляції.
«Коли ми говоримо дитині: «Не плач» або «Не злись», ми несвідомо вчимо її одного – не відчувати», – пояснює Світлана Коломієць, – Але емоції нікуди не зникають. Вони або застрягають у тілі, або виходять у поведінці, яку дорослі згодом називають проблемною»
Дитина ще не має сформованих механізмів самоконтролю. Її нервова система тільки навчається справлятися з навантаженням. Тому потреба у підтримці дорослого – не слабкість, а необхідна умова розвитку.
Як говорити з дитиною про складні почуття
Перший і найважливіший крок – дозволити емоціям бути. Не заохочувати деструктивну поведінку, але визнавати сам стан.
«Емоційний інтелект починається не з контролю, а з дозволу», – підкреслює психологиня, – «Дозволу відчувати. Завдання дорослого – бути поруч, допомогти назвати емоцію і показати безпечний спосіб з нею впоратися».
Просте «Я бачу, що ти злишся» або «Тобі зараз страшно» часто має значно більший ефект, ніж довгі пояснення. Коли дитина відчуває, що її розуміють, напруга поступово знижується.
«Ми не можемо навчити дитину саморегуляції, якщо самі в цей момент знецінюємо її переживання», – додає Світлана Коломієць, – «Дорослий у цей момент має бути не суддею, а «якорем спокою»».
Практичні інструменти, які допомагають дитині заспокоїтися
У роботі з дітьми важливо не лише говорити, а й діяти. Саме тому добре працюють прості тілесні та ігрові практики.
- Дихання животиком. Коли емоції «накривають», дитині пропонують повільно дихати, поклавши руку на живіт, ніби надуваючи кульку. Кілька хвилин такого дихання допомагають знизити напругу та повернути відчуття контролю.
- «Коробочка спокою». Невелика коробка з приємними для дитини речами – іграшкою, камінчиком, запискою, тканиною. Вона стає символом безпеки й самодопомоги у складні моменти.
- Метафора «внутрішнього шторму». Запропонувати дитині назвати свій стан — шторм, туман, дощ, вітер. Це допомагає винести емоцію назовні й почати розмову без тиску.
«Коли дитина чує: «Я бачу, що тобі важко. Я поруч», – її нервова система починає заспокоюватися», – зазначає психологиня, – «І лише після цього можливі домовленості, навчання і розвиток».
Бути поруч – найкраща стратегія
Навчити дитину керувати своїми емоціями означає не захистити її від усіх переживань, а дати інструменти, з якими вона зможе справлятися самостійно з часом.
«Емоції – це не те, що потрібно виправляти», – підсумовує Світлана Коломієць, – «Це те, що потрібно навчитися розуміти – разом із дитиною».
Саме так маленькі капітани поступово навчаються керувати своїм внутрішнім штормом – з опорою, довірою і відчуттям, що поруч завжди є дорослий, який розуміє.
Пресцентр кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти