Олена Вакуленко
магістрантка-психолог
Відколи мені довірили старостувати, моєму здивуванню не було меж: нас виявилося 70 осіб – людей, які відчули у собі хист до психології. Людей серйозних: юристів, економістів, управлінців, стюардес і програмістів, яких об’єднала любов до психології та жагуче прагнення допомагати. Відвідування онлайн занять, обмін досвідом, життєвими драмами та історіями (іноді навіть і при свічках), нас ще більше згуртувало і невдовзі ми стали однією великою Командою.
Я, як типовий сангвінік, персона допитлива й комунікабельна, активно почала знайомитися зі своїми одногрупниками. І було б дивно, якби в групі не виявилося військових…
І так мені захотілося хоч чимось їм допомогти…
З 24 лютого ми з мамою допомагали чим могли. Спочатку ліпили вареники і носили ТРО на пости. Потім пекли пиріжки і теж роздавали ТРО. А ще мама на той час працювала в шпиталі і теж пригощала смаколиками та підшивала одяг, посічений рештками від вибухових хвиль, хлопцям, які лікувалися з передової.
Так ось, коли я дізналась, що в групі є військові, які при місії, я не змогла бути осторонь. Я поділилася з куратором, кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри психології факультету історичної і соціально-психологічної освіти Світланою Герасіною, що хочеться якось їм допомогти. Світлана Вікторівна порадила запитати їх про те, чого вони реально потребують, а за тим допомогти з організацією.
Заручившись підтримкою, я все одно не розуміла як діяти і мало вірила, що нам щось вдасться, бо вже всі стомилися та й навчання «навалилося».
З часом, я таки наважилася написати одногрупнику-захиснику Володимиру Швагруну. І він скромно відписав: «Нам би теплих шкарпеток, отих – що самі кусючі». І запитав, як то будемо робити, а я на той час і гадки не мала. Поцікавилася, можливо, смаколиків якихось, але ствердив, що ні, шкарпетки треба.
Надалі я вирішила звернутися до одногрупників, які схвально сприйняли ідею. І от, копійочка до копійочки, і на ранок я плакала від радощів, бо на картці з’явилася подвійна сума від тієї, що потребували.
Я відписалася, подякувала і почимчикувала на ярмарку нитки купувати. Невдовзі й зробили замовлення, а одногрупниця Наталя Салівон порадила пані, яка хутко взялася за роботу. І ось маємо результат – нашого захисника Швагруна відпустили на вихідні додому, і проїжджаючи повз мене ми зустрілися.
Тепер його побратими у теплих шкарпетках, а нам з дівчатами від того тепло на серці. І таке охопило бажання всіх захисників одягнути у теплі шкарпетки…
Наразі, ще придбали ниток і зараз майстриня плете ще 26 пар шкарпеток хлопцям на передову.
Безмежно вдячна своїм одногрупникам за таку солідарність. Низький уклін нашим Захисникам, що ми маємо таку розкіш – вчитися, з гарячим чаєм на столі та з вірою у Перемогу. Нічого, що при свічках – ми все здолаємо!