15 травня Україна разом зі світом відзначає Міжнародний день сімʼї – свято, що набуло особливого значення в українському контексті. Воно змушує нас замислитися про те, як змінюється інститут сімʼї, яку роль відіграє родина в житті кожного з нас і суспільства загалом, особливо в часи випробувань.
Сімʼя для українців завжди була чимось більшим, ніж просто осередок спільного проживання. Це мікрокосм, де зберігаються та передаються цінності, традиції, мова, культурні коди нації. Саме в родині формується те, що ми називаємо національною ідентичністю, відчуттям приналежності до свого народу.
Родинна система працює за принципом взаємоповʼязаних судин – зміна в одній частині неминуче відбивається на всіх інших. Кожен член сімʼї впливає на загальний емоційний клімат, а сімейні сценарії часто несвідомо передаються від покоління до покоління, формуючи поведінкові патерни, цінності та світогляд.
Традиційно українська родина мала міцну структуру з чітким розподілом ролей, але водночас вирізнялася особливою роллю жінки, яка часто ставала морально-духовним стрижнем дому: «Чоловік – голова, а жінка – шия», – каже народна мудрість, підкреслюючи баланс сили та впливу.
Сьогодні українська сімʼя переживає потужні трансформації. Змінюються форми сімейних стосунків, розподіл обовʼязків, підходи до виховання дітей. Дедалі більше молодих сімей обирають партнерську модель, де рішення приймаються спільно, а домашні обовʼязки розподіляються не за гендерними стереотипами, а за можливостями та вподобаннями кожного.
Для студентів, які здебільшого перебувають на порозі створення власних родин, ці зміни особливо помітні. Вони стоять перед вибором: наслідувати батьківські моделі чи шукати власний шлях, дотримуватися традицій чи експериментувати з новими формами стосунків.
У час глобальних змін, економічної нестабільності та соціальних потрясінь сімʼя часто стає єдиним надійним прихистком. Це простір, де людина може бути собою, де її приймають безумовно, де можна відновити сили після зіткнення з жорстокими реаліями зовнішнього світу.
Саме в родині ми вперше відчуваємо безпечну привʼязаність – той фундаментальний емоційний звʼязок, що дозволяє нам відчувати себе захищеними, любленими, значущими. Якість цієї ранньої привʼязаності впливає на все наше подальше життя: на здатність будувати здорові стосунки, довіряти іншим, справлятися зі стресом та негативними емоціями.
Сімейні звʼязки створюють своєрідну «подушку безпеки» – як емоційну, так і матеріальну. Родини підтримують одне одного фінансово в складні часи, допомагають з житлом, піклуються про маленьких дітей та старших родичів.
Особливо цінною стає ця підтримка для молоді, яка лише починає свій самостійний шлях. В умовах високих цін на житло, нестабільного ринку праці та загальної невизначеності майбутнього саме сімейна підтримка часто дозволяє молодим людям здобути освіту, знайти своє покликання, стати на ноги.
Економічні труднощі змушують багатьох українців шукати роботу за кордоном, що призводить до тривалого розлучення родин. Діти, які виростають без щоденної присутності одного чи обох батьків, часто відчувають емоційну порожнечу, всупереч матеріальному забезпеченню. Їм складніше формувати здорові емоційні звʼязки, вони можуть стикатися з проблемами привʼязаності та довіри до світу.
Стрімкий темп життя залишає мало часу для справжнього спілкування. Навіть перебуваючи під одним дахом, члени родини часто живуть паралельними життями, занурені у власні справи, гаджети, соціальні мережі. Це створює феномен «емоційної самотності серед близьких» – коли фізично ми разом, але психологічно розʼєднані.
Зростає кількість розлучень, неповних сімей, альтернативних форм сімейних стосунків. Це ставить суспільство перед необхідністю переосмислити саме поняття сімʼї, адаптувати соціальні інститути до нових реалій.
В умовах війни українська сімʼя виявила неймовірну здатність до адаптації та опору. Вона стала не лише прихистком, а й активним субʼєктом боротьби.
Родини, розділені війною, знаходять нові способи підтримувати одне одного на відстані. Жінки беруть на себе традиційно чоловічі ролі, забезпечуючи дітей всім необхідним. Діти швидко дорослішають, стаючи справжньою опорою для батьків.
У стресових умовах часто відбувається перегляд сімейних цінностей, формування нових пріоритетів. Багато родин повідомляють про зміцнення емоційних звʼязків, нове відкриття одне одного, глибше розуміння справжніх потреб кожного члена сімʼї.
Навіть у найскладніших умовах українці прагнуть зберегти сімейні традиції: святкують дні народження, відзначають свята, створюють моменти радості серед жаху війни. Це не просто дотримання звичаїв – це спосіб зберегти людяність, нормальність, звʼязок із мирним життям. З психологічного погляду, ці ритуали допомагають структурувати хаотичний досвід війни, надають відчуття передбачуваності та контролю там, де їх катастрофічно бракує.
І саме в родинному колі, серед найближчих людей, багато українців знаходять сили для відновлення після травматичних подій. Довіра, прийняття, безумовна підтримка створюють той безпечний простір, де можна виплакати біль, поділитися страхами, почати зцілювати душевні рани.
Коли Україна переможе, перед нами постане завдання не менш складне, ніж сама війна, – відбудова країни. І йдеться не лише про відновлення фізичної інфраструктури, а й про зцілення суспільної тканини, відновлення довіри, подолання травм.
Саме міцні родинні звʼязки можуть стати основою цього процесу. Сімʼя як первинна соціальна група, де формуються цінності, навички співжиття, здатність до емпатії та співпраці, може відіграти ключову роль у формуванні здорового післявоєнного суспільства.
Концепція резильєнтності (психологічної стійкості) стверджує, що здатність людини відновлюватися після травматичних подій значною мірою залежить від якості її соціальних звʼязків. Міцні родинні стосунки, почуття приналежності до спільноти, відчуття підтримки – все це фактори, що суттєво підвищують шанси на успішне подолання наслідків травми.
Досвід країн, що пережили війни та конфлікти, свідчить: там, де вдалося зберегти інститут сімʼї, де родинні звʼязки залишилися міцними, відновлення відбувається швидше і з меншими втратами для соціальної тканини суспільства.
Українська сімʼя сьогодні – це не просто осередок суспільства. Це символ незламності нації, її здатності зберігати основні цінності навіть у найтемніші часи.
Родини, що попри всі випробування залишаються разом; матері, що виховують дітей під обстрілами; батьки, що захищають країну заради мирного майбутнього своїх нащадків, – всі вони щоденно доводять: Україна сильна своїми родинами.
І саме ця сила, ця здатність українців творити й берегти родинне тепло навіть у пеклі війни, дає впевненість: ми вистоїмо, ми переможемо, ми збудуємо майбутнє, де наші діти зможуть рости в мирі та безпеці.
День сімʼї – це свято не лише окремих родин, а й великої української сімʼї, де кожен з нас знайшов своє місце і свою роль у спільній боротьбі за свободу та гідне життя.
Пресцентр кафедри психології