17 травня Україна відзначає День науки – свято, яке в умовах війни набуває нового, глибшого звучання. Особливого значення в цей час набуває психологічна наука, що стоїть на передовій боротьби за збереження ментального здоровʼя нації, переосмислюючи свою роль, методи та підходи до роботи з травмованим суспільством.
Українська психологія пройшла тривалий шлях розвитку – від ранніх філософсько-психологічних ідей Григорія Сковороди до сучасних міждисциплінарних досліджень. Проте її унікальність завжди полягала в тісному звʼязку з національною ідентичністю, культурою, цінностями народу.
Ще на початку XX століття видатні українські психологи вивчали душу нації, шукали шляхи психологічного відродження українського народу після століть колоніального гніту. Ця традиція звʼязку психологічної думки з процесами національного самоусвідомлення стала особливо актуальною після здобуття Україною незалежності, а в умовах війни набула справді екзистенційного значення.
Сьогодні українська психологічна наука стоїть перед безпрецедентним викликом: допомогти нації зберегти психічне здоровʼя в умовах масової травматизації, створити наукове підґрунтя для реабілітації та відновлення, сформувати нові моделі психологічної стійкості, що враховують унікальний український досвід.
До повномасштабного вторгнення ставлення до психології в українському суспільстві було неоднозначним. Попри поступове зростання інтересу до психологічних знань, все ще зберігалася певна стигматизація психологічної допомоги, особливо серед старшого покоління та в сільській місцевості. «Сам впораюсь», «не виношу свої проблеми на люди», «що скажуть люди» – ці установки часто ставали на заваді своєчасному зверненню по допомогу.
Війна змінила це ставлення кардинально. Масовий досвід травми, втрат, вимушеного переселення поставив питання психологічного здоровʼя на перший план. Раптом стало очевидним: без належної психологічної підтримки неможливо ні ефективно воювати, ні відбудовувати зруйноване, ні планувати майбутнє.
Психологи опинилися на передовій особливого фронту – боротьби за збереження психічного здоровʼя нації. Їхня допомога стала необхідною для військових, які повертаються з фронту; для родин, що втратили близьких; для переселенців, що залишили все позаду; для дітей, чиє дитинство перервалося звуками сирен.
Ця нова роль вимагає переосмислення самої парадигми психологічної науки та практики в Україні. Класичні західні моделі травми та реабілітації часто виявляються недостатніми для осмислення тих процесів, які переживає українське суспільство. Потрібні нові підходи, що враховують культурний, історичний, соціальний контекст.
Проводяться масштабні дослідження психологічної травми в умовах війни. Вивчаються різні групи населення: військові, ветерани, внутрішньо переміщені особи, діти, літні люди. Це дозволяє створювати диференційовані підходи до надання психологічної підтримки різним категоріям постраждалих.
Розробляються інноваційні методи психологічної допомоги, адаптовані до українських реалій. Психологи активно впроваджують онлайн-формати роботи, створюють мобільні додатки для самодопомоги, проводять групові сесії підтримки в громадах, розробляють методичні матеріали для самостійного використання.
Особливо важливим напрямком стало дослідження феномену стійкості (резильєнтності) в контексті українського досвіду. Науковці вивчають, які фактори допомагають українцям зберігати психологічну стабільність і продовжувати функціонувати попри всі труднощі. Серед таких факторів відзначають відчуття сенсу боротьби, сильну національну ідентичність, почуття спільності та взаємодопомоги, сімейну підтримку, гумор як механізм подолання стресу.
Українські психологи активно працюють над створенням скринінгових методик, що дозволяють швидко виявляти осіб із високим ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу та інших психологічних проблем. Це необхідно для своєчасного надання допомоги та профілактики хронізації психологічних проблем.
В умовах війни зросла потреба не лише в професійних психологах, але й у поширенні базових психологічних знань серед широких верств населення. Психологічна освіта стає частиною національної безпеки, адже розуміння основ психічного здоровʼя, механізмів травми, способів самодопомоги та взаємодопомоги рятує життя та здоровʼя.
Українські університети активно оновлюють програми підготовки психологів, включаючи в них курси з кризової психології, роботи з травмою, психології екстремальних ситуацій. Проводяться додаткові тренінги та курси підвищення кваліфікації для практикуючих спеціалістів.
Особливого значення набуває просвітницька робота серед населення. Психологи виступають в медіа, ведуть блоги в соціальних мережах, проводять відкриті лекції та вебінари, пишуть доступні матеріали про те, як розпізнати симптоми психологічних проблем, як допомогти собі та іншим, коли і куди звертатися по професійну допомогу.
Для студентів це відкриває нові перспективи професійної реалізації. Психологія з «модної» спеціальності перетворюється на одну з найбільш затребуваних та соціально значущих професій. Молоді фахівці отримують можливість не просто працювати за спеціальністю, а робити реальний внесок у відновлення та розвиток своєї країни.
Трагічний досвід України стає важливим джерелом знань не лише для вітчизняної, але й для світової психологічної науки. Українські вчені активно публікують результати своїх досліджень у міжнародних виданнях, виступають на конференціях, беруть участь у міжнародних дослідницьких проєктах.
Унікальність українського досвіду полягає в масштабах травматизації, але водночас – і в безпрецедентній стійкості та адаптивності. Дослідження того, як українці справляються з викликами війни, може суттєво збагатити світове розуміння психологічної стійкості, травми, відновлення.
Водночас українські вчені активно вивчають і адаптують світовий досвід. Особливо цінними є напрацювання країн, що пережили масові травматичні події: Ізраїлю, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Руанди. Аналіз їхніх успіхів і помилок допомагає формувати власну стратегію психологічної реабілітації населення.
Попри значні досягнення, українська психологічна наука стикається з серйозними викликами. Обмежене фінансування, брак кваліфікованих кадрів у деяких регіонах, необхідність працювати в умовах постійної небезпеки – все це створює додаткові труднощі.
Особливо гострою є проблема професійного вигорання самих психологів, які, надаючи допомогу іншим, часто не мають достатньо ресурсів для власного відновлення. Втім, професійна спільнота активно працює над створенням систем підтримки для фахівців, організовує групи супервізії, створює можливості для професійного обміну та взаємодопомоги.
Ще одним серйозним викликом є необхідність розробки довгострокових стратегій підтримки ментального здоровʼя нації. Війна залишить глибокий слід у колективній психіці, і наслідки цієї травми можуть проявлятися протягом десятиліть. Тому вже зараз необхідно планувати, як буде організована психологічна підтримка в післявоєнний період, як будуть інтегровані ці послуги в загальну систему охорони здоровʼя, освіти, соціального захисту.
Попри всі труднощі, перспективи розвитку психологічної науки в Україні є обнадійливими. Зростання суспільного запиту на психологічні знання та послуги, активізація міжнародної співпраці, формування нової генерації молодих вчених – все це створює основу для якісного прориву у розвитку вітчизняної психології.
Можливо, найважливішим досягненням психологічної науки за час війни стала трансформація ставлення суспільства до питань ментального здоровʼя. Відбувається глибинний зсув у колективній свідомості: від сприйняття психологічних проблем як ознаки слабкості – до розуміння, що звернення по допомогу є проявом сили та відповідальності.
Психологічна культура поступово стає частиною загальної культури. Люди вчаться розпізнавати свої емоції, говорити про свої потреби, надавати першу психологічну допомогу одне одному. Ця культура емоційної грамотності та психологічної взаємодопомоги стає важливим фактором стійкості суспільства в цілому.
У День науки особливо важливо віддати належне тим українським вченим-психологам, які, попри всі труднощі, продовжують свою роботу. Вони проводять дослідження під сиренами, консультують клієнтів у бомбосховищах, пишуть наукові статті при світлі ліхтарика під час відключень електроенергії. Їхня відданість науці та бажання допомогти своєму народу є справжнім проявом наукового героїзму.
Для студентів психологічних спеціальностей цей День науки – нагадування про високу місію, яку вони обрали. Сьогодні психологія в Україні – це не просто цікава професія чи спосіб заробітку. Це можливість зробити реальний внесок у відновлення та зцілення своєї країни, стати частиною історичного процесу становлення нової, сильної, психологічно грамотної та стійкої України.
День науки в умовах війни нагадує нам, що наукові знання – це не розкіш, а необхідний інструмент виживання та відновлення. Психологічна наука сьогодні закладає фундамент не лише для подолання наслідків війни, але й для розбудови нового суспільства – більш здорового, свідомого, стійкого.
Досвід війни, попри всю його трагічність, може стати поштовхом для якісного стрибка у розвитку української психологічної науки та практики. Переосмислюючи свою роль, методи, підходи, вітчизняна психологія має шанс не просто наздогнати світовий рівень, а й зробити унікальний внесок у глобальне розуміння людської психіки, травми, стійкості та відновлення.
Пресцентр кафедри психології