«Батьки люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов’ю, яка псує їх.
Є інша любов, уважна, стримана й спокійна, яка робить їх чесними. І така любов справжня – це любов тата»
(Дені Дідро)
Щороку у третю неділю червня в більшості країн світу святкують День батька, як вираз вдячності і любові нашим найріднішим. У 2022 році татусів вітають 19 червня.
З цієї нагоди кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі Світлана Герасіна вирішила поділитися своїми роздумами щодо цього свята.
Батько – творець родоводу, наш родоначальник і хай так буде завжди, у всіх і всюди, допоки є люди на Землі.
«Шануй батька і матір своїх, щоб довгі були твої дні на землі….!», – так вчить нас Святе Письмо і так заповідаємо ми своїм дітям і учням.
Любов і милосердя матері – ніщо без строгості і дисципліни батька. Це благодатний тандем у вихованні дитини. Кожен із нас з дитинства пам’ятає нахмурені татові очі й суворий погляд і з-під брів, а, можливо, ще й дошкульне словечко, ремінь та довгі тиради моралізаторства. І дитячу душу переповнюють змішані почуття сорому і гніву, болю і смутку, адже так прикро, коли усвідомлюєш, що оступився і розчарував тата. Таке воно, дитинство, – сповнене радісними і прикрими відкриттями та усвідомленнями. Ми виростаємо, з викарбуваним образом батька у своєму серці. Його заповіт стає нашим дороговказом, іноді й підсвідомо, його цінності набувають смисложиттєвої сили, натруджені руки невидимо ведуть нас крізь терни життя.
Мудреці гласять, що неважливо, яким насправді був твій батько, важливо, яким ти його пам’ятаєш. Давайте вчитися очищати свою пам’ять від образ, претензій і нарікань, нам усім чогось бракувало… Ніколи не пізно «зробити своє дитинство щасливим» – переписати його у своїх спогадах, трансформувати свій імпринтинг (те, що врізалося в пам’ять), проаналізувати й зрозуміти вчинки тата. Надзвичайно важливо приймати, пробачати і поважати свого батька. Якби ж люди знали сакральну силу такого ставлення до свого батька, то прагнули б до цього усіма силами свого єства.
Народитися й зростати у повній родині, дорослішати і кріпнути в благословеннях батька, відчувати опору і міць його духа – то справжнє людське щастя, якого більшості не вистачає. Кожен має уяву про ідеального батька, у свідомості вмонтований його архетип – глибинний образ батька, який фундаментально закладений у надрах нашої психіки.
Роль батька у зростанні і становленні особистості глобальна. Народжуючись, кожне дитя до року психоемоційно прив’язане до мами, яка є ключовою фігурою у її зростанні. Малюк насичується любов’ю, ласкою і маминими поцілунками і, в майбутньому, буде здатен дарувати цю любов іншим. Від року до трьох – етап входження тата у життя дитини. Свої перші фізичні кроки малюк прокладає саме від мами до тата, де міцні руки батька підхоплюють малюка, а вуста нахвалюють за такі звершення.
Саме батько вчить розпізнавати добро і зло, виставляє кордони бешкетування, заборон і дозволів. Батько декларує моральні настанови і прищеплює поведінкові норми. Батько знайомить зі світом: розширює світогляд дитини; відкриває дивовижні явища; знайомить з цікавими місцями; демонструє чоловічу поведінку, засуджуючи слабкість і боягузтво. Кожен може згадати як тато забирав з собою на роботу, катав на автівці, навіть кермо довіряв, брав з собою у похід, гараж чи на рибалку, знайомив з далекими родичами та прищеплював трудові навички. У кожного своя історія і свій досвід, який зітканий з цінного й неповторного вкладу батьківської турботи про дитину.
Персона батька є особливо могутньою для підлітка, однак вкрай тяжко зберегти цю велич, оскільки підліток є надто вимогливим і критичним. Процес дорослішання підлітка надійно здійснюється під супроводом батька і успіх його увінчується підбадьоренням, визнанням і повагою до дитини. Благодатне ставлення батька до підлітка ввійде у пам’ять золотими сторінками автобіографії дитини. Достойні вчинки батька підсилюють процес соціалізації і становлення підлітка, укріплюють його самооцінку і почуття власної гідності.
Стосунки з батьком є певним ментальним мірилом благополуччя у всіх психічних сферах: фізичній, інтелектуальній, соціальній та духовній.
Фізична – прийняття себе на тілесному рівні: «Я – мужній» (міркування парубка), «Я – вродлива» (міркування дівчини).
Інтелектуальна – рефлексія особистісної компетентності і розуміння свого покликання: «Я зможу жити, працювати і давати собі раду»: («Я – тямущий» / «Я – мудра»).
Соціальна – соціалізація і взаємини на різних рівнях: «моя адаптивність і гнучкість мені на допомогу», «я не боюся труднощів, вони загартовують», «мої стосунки – мій ресурс».
Духовна – єднання з Вищим Началом / Вселенським Розумом / Абсолютом – це шлях довжиною в Життя, який гідно пройду, бо відчуваю силу пращурів і міць дідів-прадідів і все це в образі Батька – єдиного, рідного і неповторного, якого шаную і буду йому вдячна все життя.
То чи відомо вам, що вдале одруження, статус у колективі, кар’єрні амбіції, оптимізм і задоволеність життям підживлюються батьківською ментальною енергією? Така мудра здатність, як знаходити в усьому сенс, причинно-наслідкові зв’язки та сенс устремлінь формується під впливом батька. Якщо ж вам в цьому не таланить, – час переглянути свої стосунки з батьком (минулі чи теперішні).
Кожен погодиться, що провідна місія батька – захищати, наставляти, дбати про добробут і духовне зростання своєї дитини. Батько – годувальник, помічник, порадник, а, головне, захисник. І сьогодні, як ніколи, це так життєво й актуально. Сьогодні наш Батько став на захист не лише своєї родини, землі, а всієї держави. У кожного батька своє «поле бою»: за станком, за кермом, у сталеливарні чи шахті, чимало – зі зброєю в руках боронить рідний край. У кожній оселі звучить молитва за свого батька (сина, брата, дядька). Українські чоловіки – то справжні мужі, доблесні й хоробрі захисники української державності: етнополітичної ідентичності (свободи, автономності, емансипації). У їхніх жилах вільнодумна козацька кров, їх дух незламний, цілі світлі й життєдайні – жити й жати на своїй, Богом даній, землі!
Дорогий наш Батьку, Тато, Няньо, Панотець, низький уклін тобі, рідненький, твоє хоробре серце та молитви дітей про те, аби втримав мир та здобув перемогу для рідної України!
Пресцентр кафедри психології