Підтримка ментального здоровʼя військових та їх сімей – важлива складова допомоги армії як з точки зору ЗСУ, так і з боку цивільного населення. Воїни, які проходять через військову службу, беруть участь в конфліктах, мають досвід екстремальних умов, можуть зазнавати стресу, травм та інших проблем, пов’язаних з ментальним здоров’ям.
Пресцентр факультету історичної та соціально-психологічної освіти УГСП поспілкувалася з магістранткою кафедри психології Антоніною Кураєвою і дізнався, чому саме дівчина обрала військову психологію. Запитали також про головні перепони в роботі.
«Рішення поглиблюватись саме у військову психологію далося непросто і не відразу. Але я не жалкую», – коментує свій вибір напрямку роботи Антоніна.
– Розкажіть, чим займається військовий психолог і чи можна так називати цивільного психолога?
– Військова психологія – це досить великий пласт задач та знань. Особисто мій шлях в військову психологію почався зовсім з іншої сторони. Темою мого диплому є протидія пропаганді та всебічне дослідження пропаганди як «війни нового формату» в сучасних реаліях. Її ще називають «війна за мізки». Вже потім я дізналась, що ця тема є частиною військової психології, і вирішила копнути вглиб напрямку. Для простоти слова я іноді використовую термін «військовий психолог», але все ж надаю перевагу терміну «психолог, що працює з військовими та їх сімʼями».
– А з якими саме військовими працює цивільний психолог?
– З такими ж, як і військовий психолог. Але може бути ще гірше. Іноді жартують, вважають, що психолог – це як рудимент. Дякують «за красиві очі», бо більше нема від тих психологів толку. У певній мірі я їх розумію. Неодноразово чула щось на кшталт: «А ти нормальний психолог чи просто вирішила у головах людей покопатись?» чи «Та нащо мені оце з тобою говорити. Говорити – це ж не мішки тягати. То не робота, а так». Це стереотипи суспільства, накладені на обставини. Але «будемо лупати ту скалу». Не дають опустити руки ті, кому вдалося допомогти. Їх подяки надихають на нові звершення.
– Не ображає таке ставлення? Як вдається побороти сумніви і продовжувати працювати?
– Сумніви є завжди, а от образи не було ще ніколи. Маючи великий досвід в іншій сфері, я наразі є також і молодим спеціалістом, що робить перші кроки в професії. Тому концентруюсь на меті і роблю все можливе для її досягнення. Моя мета – допомагати військовим, яким, на жаль, доводиться бачити жахи війни. Я не можу допомогти всім, але краще хоч комусь, ніж нікому зовсім.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про психологічну допомогу, яку надаєте.
– Психолог є важливою фігурою в контексті військових сил і має кілька ключових ролей та функцій: підтримка ментального здоров’я, оцінка та відбір, тренування та навчання, кризове управління, створення політик та рекомендацій серед особового складу. Я мала волонтерську практику в ТЦК у Києві, де опанувала відбір та профорієнтацію. Також мала практику в київській військовій частині, де відточувала, отримані під час навчання в університеті та на позауніверситетській освіті, знання. Було багато сумнівів щодо того, чи тим я займаюсь, але доля підкидала мені ствердні відповіді час від часу.
– Чи охоче військові йдуть до психолога, до того ж, цивільного?
– Зовсім неохоче. Для початку потрібно визначити, чи стабільна психічно людина чи перебуває в кризовому стані. Якщо говорити про першу категорію, то маю вже власний лайфхак. Ми спілкуємося про книжки, фільми, подорожі, історію. Часто військовим хочеться просто поговорити не про війну. І це також є частиною терапії. А вже потім можуть виникати якісь питання з царини психології. Вони очікують від мене тестів та дивних розмов, а я питаю про книжки і хто крутіший – Людина-павук чи Бетмен. Завжди попереджаю, коли «вмикаю» психолога. Людина або погоджується на подальшу терапію, або ні.
– Чи звертаються до вас військові самостійно? Якщо так, то з якими питаннями?
– Так щоб «на сеанс до психолога», то на моїй практиці такого не було. Але тут також є лайфхак. Говорю: «Я психолог. Треба – маякни» і продовжую розмову як звичайна людина. Зазвичай після цього вже звертаються зі словами: «Я цього майже нікому не казав, але мабуть вже варто…». Звертаються з різними питаннями: з бойовими травмами після гарячих напрямків, з втратами побратимів, з тривожністю, міжособистісними відносинами в колективі. Є і питання щодо порозуміння в сімʼї. Тут також піднімається великий пласт проблем комунікації через невідворотні зміни в поведінці військових. Допомагаю знайти правильні слова, щоб донести свою думку, порозумітись.
– Що допомагає не вигоріти? Адже працювати з військовими доволі непросто.
– У мене є мета – допомогти. Тому вигорання немає, якщо відчуваю, що рухаюсь в правильному напрямку. Пишуть «дякую», обіцяють «каву та круасан», присилають меми з жартами про психологів. Одного разу хлопець написав: «Доброго дня. Мені дали ваш контакт як нормального психолога». І смішно, і грішно. Але саме це не дає вигоріти і продовжувати.
Пресцентр факультету історичної та соціально-психологічної освіти