19-20 червня 2025 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулася Міжнародна науково-практична конференція на тему «Духовно-моральне виховання дітей і молоді в сучасному освітньому просторі: вітчизняний та зарубіжний досвід».
Організатором конференції виступила Лабораторія духовного розвитку особистості університету під егідою МОН України разом із партнерами:
- Інститутом проблем виховання НАПН України, Інститутом психології імені Г.С. Костюка НАПН України;
- ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України;
- Національним університетом «Острозька академія»;
- Національним університетом «Львівська політехніка»;
- Люблінським Католицьким Університетом Івана Павла ІІ (Польща); International Public Organization «INTERNATIONAL PROJECTS» (Швейцарія);
- Волонтерською організація «Карітас» та прородинним рухом «Альянс за родину» (Чехія);
- Всеукраїнським фондом сприяння розвитку освіти і культури «Добро»;
- Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація педагогів і психологів із духовно-морального виховання»;
- Міжнародною організацією «Всеукраїнська християнська служба».
Метою конференції стало обґрунтування теоретико-методологічних та практичних чинників вдосконалення духовно-морального виховання в закладах освіти на засадах цінностей національної та світової культури, обмін досвідом духовно-морального виховання дітей і молоді в різних освітніх інституціях.
У конференції взяли участь науково-педагогічні й педагогічні працівники закладів освіти, наукові співробітники, здобувачі вищої освіти різних рівнів, представники громадських та релігійних організацій, активні члени територіальних громад майже з усіх регіонів України, зокрема тих, що потерпають від ворожої російської агресії.
Тематичними напрямами роботи конференції були: формування української національної ідентичності в процесі духовно-морального виховання дітей та молоді; духовно-моральне виховання у закладах дошкільної та загальної середньої освіти; міжнародний досвід духовно-морального вихованні дітей та молоді; роль та місце закладів вищої освіти в системі духовно-морального виховання майбутніх фахівців; роль закладів освіти у формуванні цінностей сім’ї та батьківства.
Урочисто відкрив конференцію Віталій Коцур – доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі:
«Попри складний час для нашої Батьківщини, освітяни невтомно працюють. І поки наші захисники ведуть боротьбу на фронті фізичному, ми боремося на духовному фронті. Війна оголила багато проблем, зокрема проблему духовності і моралі в суспільстві. Тому тема конференції є надзвичайно актуальною і своєчасною», – наголосив Віталій Вікторович, побажавши всім плідної роботи, єдності, конструктивного діалогу та ухвалення мудрих рішень, завершивши вітальне слово закликом: «Слава Україні!».
Учасників конференції також привітали:
- Генрі Міндер – президент міжнародної громадської організації «INTERNATIONAL PROJECTS» ( м. Цюріх, Швейцарія);
- Василь Жуковський – доктор педагогічних наук, професор, керівник науково-дослідницької лабораторії християнської етики, психології та педагогіки Національного університету «Острозька академія», голова громадської організації «Всеукраїнська асоціація педагогів і психологів із духовно-морального виховання», настоятель студентсько-викладацького храму Преподобного Федора Острозького;
- Елайджа Морган – доктор економічних і теологічних наук, почесний професор Національного університету «Острозька академія», священник Православної Церкви України (Німеччина);
- Василь Дудар – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності, проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності Університету Григорія Сковороди в Переяславі;
- Оксана Степаненко – заступник міського голови м. Переяслава з гуманітарних питань;
- Світлана Нерянова – начальник відділу дошкільної освіти Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН України;
- Ірина Сіданіч – доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки, адміністрування і спеціальної освіти Навчально-наукового інституту менеджменту і психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України;
- Володимир Аніщенко – голова правління Громадської організації «За здорову націю – духовно, душевно, фізично», член Ради Церков Переяславщини, пастор Церкви «Нове покоління» в м. Переяслав;
- Олексій Лавор – співголова Громадської організації «Українська асоціація педагогів-християн», радник Сарненського міського голови, заслужений працівник освіти України, вчитель християнської етики.
Генрі Міндер у своєму вітальному слові зазначив, що він приєднується до конференції як колега, як друг і дуже щасливий брати в ній участь.
«Духовно-моральна спрямованість особистості є дуже важливою в сучасних умовах, коли всі сконцентровані на війні. Одна річ дивує мене і увесь світ: як ви можете боротися вже три роки поспіль? Це завдяки вашій моральності. Ми пишаємося вашою моральною стійкістю! Ваша боротьба є прикладом для моєї країни – Швейцарії. Чи могла б вона боротися так, як Україна?», – та констатував, що в його країні за останнє десятиліття дуже часто порушуються моральні принципи замість того, щоб їх дотримуватися, тому з’явилося багато людей з ментальними проблемами. Вони мусять тепер витрачати численні кошти для покращення ментального здоров’я. У кінці наголосив, що дуже важливим для України є підняття духовно-моральної проблематики, що веде до зростання нації.
Василь Жуковський, вітаючи учасників конференції, виявив безмежну радість за те, що її межі розширилися та виразив щиру подяку за увагу до найважливішої проблеми сучасності – духовно-морального виховання дітей і молоді. В. Жуковський надихнув всіх на продуктивну роботу, помолився за нашу державу, громадян України, після чого учасники конференції пом’янули хвилиною мовчання всіх загиблих воїнів та невинно вбитих росією українців.
Василь Дудар позитивно відзначив те, що на цьогорічній конференції піднімається питання національної та громадянської ідентичності, адже «ми повинні знати, хто ми є, для чого існуємо у цьому світі, шанувати пам’ять своїх предків, зберегти справжню історію для нащадків». Він побажав всім учасникам заходу успішної дискусії, результативної роботи, створення нових спільних проектів на славу Україні.
Світлана Нерянова у своєму вітальному слові наголосила, що духовність – це фундамент, на якому будується будь-яка соціальна конструкція. Починається ця побудова з дошкільного віку. Тому кожна дитина повинна пережити «школу виховання добрих почуттів». Пані Світлана зазначила, що пишається освітянами, які, попри складний час, прагнуть вдосконалення, духовного розвитку, виховання високоморальних громадян України, побажала всім доброго і безпечного спілкування, підсумувавши: «Все буде Україна! Слава Героям!».
Особливий інтерес в учасників конференції викликало вітальне слово Елайджі Моргана. Відзначивши важливість піднятої проблематики, він зробив глибокий аналіз духовно-морального стану сучасного зарубіжного суспільства, констатувавши його як «повне падіння духовності і моралі». Очевидним є факт, що освітні інституції відмовляються від духовного підґрунтя в закладах освіти. У школах викладається предмет «Релігія», але вчителям забороняється говорити про християнську віру і мораль на цих уроках. Ідея інтеграції християнських цінностей в інші предмети теж відкинута. У Франції, Великобританії, Німеччині та інших країнах теорія еволюції викладається не як одна з теорій, а як доконаний факт. Представники від освіти вирішили, що лише церква має займатися християнськими цінностями у недільних школах. У результаті такої тотальної політики 3-4 покоління дітей не мають жодного поняття про християнську мораль. Засилля гуманізму дає свої негативні плоди (підтримка ЛГБТ-ідеології; покарання вчителів, які виступають проти; переконання окремих батьків у тому, що дитина сама має визначатися із своєю статтю, коли виросте тощо). Необхідно змалку знайомити дітей з духовними й соціальними основами християнства: «Розказуючи про Бога, ми розкриваємо справжню мету перебування людини на землі. Через таке спілкування діти усвідомлюють свій зв’язок з Небом, вчаться правильно жити в сім’ї й суспільстві. Без цього розуміння вони стають агресивними. Ці факти ми спостерігаємо також і в Україні».
Важливий акцент Е. Морган зробив на невідповідності форми та змісту в сучасному світі. Як приклад він навів репортажі Олівера Стоуна, американського друга путіна, який позиціонує останнього як православного християнина: бере в нього інтерв’ю, показує на екрані домашню церкву, де диктатор хреститься, молиться, б’є поклони на фоні шикарної позолоти внутрішнього інтер’єру. «Який жахливий рівень лицемірства! Цей самий чоловік, який несе відповідальність за бомбардування численних українських храмів, викрадає дітей в українських сім’ях, пропонує обмін вкрадених українських дітей на своїх військовополонених, торгуючи таким чином дітьми, – все це суперечить здоровому глузду». Далі Е. Морган запитує: «Як можна класти на себе хрест і бути таким жорстоким?», вказує на очевидність демонстрації зла, агресії владою росії, метою якої є: знищити віру, суспільство, людей, ідентичність українців. Насамкінець він розкрив суть та символіку хреста, закликавши за ним жити, де земна реалізація поєднується з духовним вдосконаленням: «Тримайте хрест як центр вашого життя, не втрачайте віру, не падайте духом, думайте про хрест, пам’ятайте хрест Христа!».
Заключним у привітаннях був виступ Олексія Лавора, який наголосив: «Ми, освітяни, відповідальні за те, що буде сіятися у нашому суспільстві», закликавши не втрачати отой нетлінний і вічний зв’язок, адже «дитина – дарунок від Бога». Він зазначив, що, втративши суть духовності й моральності, заклади освіти є лише передавачами знань. «У нас сьогодні не учні чи студенти, а здобувачі знань, не навчально-виховний, а освітній процес. А де ж тоді виховання?». О. Лавор акцентував на тому, що знання – це сила, але добра чи зла залежить від виховання, пригадавши слова В. Сухомлинського: «Знання без виховання – це меч у руках божевільного». Далі він звернув увагу на те, що патріотизм і моральність – це два крила, які здатні підняти націю: «Саме на цьому наголошував Г. Ващенко у книзі «Виховний ідеал», основним гаслом якої є: «Служба Богові і Батьківщині». П. Олексій побажав всім плідної праці, миру й перемоги.
На пленарному засіданні учасники конференції заслухали ряд ґрунтовних доповідей. Зокрема наукове тлумачення проблеми духовності особистості розкрив Іван Бех – доктор психологічних наук, професор, академік НАПН України, директор Інституту проблем виховання НАПН України (м. Київ). Виступаючи з темою доповіді «Проблема духовності у науково-психологічному представленні», він зазначив, що втрата духовності, на жаль, стає нормою життя в суспільстві, вказав на необхідність подолання цього явища. Академік звернув увагу на відірваність конструкту «Я» від конструкту «Ми» у системі виховної роботи з дітьми, за яким стоять дорослі: батьки, педагоги. Тому «Необхідно наповнювати «Я» високою духовністю (справедливістю, вірністю, відданістю, піклуванням тощо) і поступово сформувати у зростаючої особистості потребу пов’язувати своє «Я» з добрими справами і вчинками». Вказуючи на необхідність подолання існуючих недоліків в духовно-моральному вихованні, вчений розкрив основну виховну стратегію. Нею має бути нині «своєчасне блокування морально негативних утворень і всіляка підтримка доброчинностей». Тут важливим фактором виступає зв’язок «Я» з тим чи іншим моральним діянням. «Це тривала поведінкова практика, в результаті якої «Я», як внутрішнє утворення, зміцнюється, набуває стійкості, починає жити власним життям, з яким і асоціюється особистість, що поєднується з вищими духовними цінностями». То ж виникає потреба, на думку І. Беха, сформувати у зростаючої особистості зв’язок «Я» з уявленням про «Ми» як «спільну духовно значущу дію чи діяльність». Саме така за цінністю спільна діяльність має виступати предметом постійної виховної опіки.
Доктор педагогічних наук, професор НУ «Острозька академія» Василь Жуковський (м. Острог) поділився своїми ідеями у доповіді «Духовно-моральне виховання в Україні: досвід, виклики та перспективи». Насамперед він розкрив досвід існування створеної в Україні колективом однодумців унікальної системи духовно-морального виховання на християнських цінностях, яка існує вже 33 роки і займається викладанням предметів відповідного циклу в закладах освіти. Розроблялася вона не в столичних кабінетах, а в освітянських середовищах, громадах педагогами-волонтерами при певній підтримці освітніх структур. Все, що входить до цієї системи (розроблені програми, підручники, посібники, олімпіади, конкурси тощо) схвалено МОН, охоплено нею 5 тис. шкіл України. Атмосфера навколо здобувачів освіти за такого викладання змінюється на краще.
Далі В. Жуковський зупинився на викликах і проблемах, які стоять перед нами. Він зазначив, що склалася парадоксальна ситуація: духовно-моральне виховання стало витіснятися із системи освіти певними чиновниками, коли пропагуються ніби ідеї НУШ, а насправді прибираються дисцмпліни духовно-морального циклу з освіти. Вони «безпрецедентно скорочуються саме сьогодні, коли національно-патріотичне виховання як ніколи має ґрунтуватися на духовно-моральному вихованні».
Важливою проблемою також, як констатує В. Жуковський, є значні прояви аморальності, які зашкалюють в сучасному молодіжному та шкільному суспільстві: наркоманія, колабораціонізм, булінг в самих жахливих формах і проявах, нівечення тіла через пірсінг і тату, нецензурщина, масове куріння електронних цигарок, самогубство і, останніми роками, постріли в школах. Особливо цинічною є аморальність у військовий час. «На превеликий жаль ми повторюємо гірший досвід освіти США, коли у 60-х роках було вилучено з освітнього процесу викладання християнських цінностей і американські школи на десятиліття занурилися в атмосферу аморальності, відгомін якої відчувається й в сьогоднішній час». Запропонував професор Жуковський також прибрати зі шкільного курсу ніким не підтверджену теорію Дарвіна та ліволіберальну ідеологію, яка сьогодні захлиснула освіту, що заважає повноцінному формуванню особистості, її душі, духу й тіла. Посилаючись на першого Президента Америки Джорджа Вашінгтона, науковець додав: «З усіх схильностей, які ведуть до політичного процвітання нації, духовність і мораль є необхідними опорами. Даремно закликає до патріотизму той, хто хоче підірвати ці дві підвалини щастя. Тому духовно-моральне виховання є ключовим і дай Бог, щоб нам вистачило мудрості й сили реалізувати цей проект у державі».
З темою доповіді «Українська духовна культура – провідний чинник духовно-морального виховання дітей і молоді в сучасному освітньому просторі» виступила Алла Богуш – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Академії педагогічних наук України, професор кафедри теорії і методики дошкільної освіти Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Ушинського (м. Одеса). Вчена розкрила поняття «духовна культура», «українська духовна культура», зробила ретроспективний аналіз, показала своє бачення проблеми сучасної духовної культури особистості. А. Богуш звернула увагу на важливість мовленнєвого компоненту української духовної культури: «Саме в українській мові ми себе виражаємо, вона є кришталевою основою духовної культури нації», навела приклади висловлювань видатних людей про мову як основу нації, свідомості, духовну основу народу, пояснила своє бачення мовно-мовленнєвого та мовно-мисленнєвого компонентів, розвела поняття «українська мова» та «мовно-мовленнєвий етикет» стосовно професії педагога, дала своє тлумачення української духовної культури. Закінчила доповідь А. Богуш словами Г. Сковороди: «Над головою духовної людини літає сім Божих птахів: дух віри, дух смаку, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння і дух щирості». Педагог запропонувала викладати у вищій школі вибірковий курс «Українська духовна культура», що значно збагатить внутрішній світ майбутніх педагогів.
Василь Пасічник – доктор наук з державного управління, кандидат політичних наук, доцент Інституту державного управління Національного університету «Львівська політехніка» (м. Львів) виступив перед учасниками конференції з доповіддю на тему «Український національний ідеал». Зокрема він зазначив, що в українському національному ідеалі виражена українська національна ідея. Почавши з аналізу ідей Г. Сковороди стосовно побудови українського суспільства – «горної республіки», В. Пасічник детально розтлумачив бачення проблеми людського щастя видатним філософом: «Щастя людини полягає в пізнанні самої себе. Багатство, почесті, влада не зроблять людину щасливою. Бути щасливим, за Г. Сковородою, – це знайти себе, пізнати свою духовну сутність, свої уподобання, природні здатності, дари. Саме через пізнання духовності, своїх нахилів можна знайти своє місце в суспільстві. А коли людина буде працювати відповідно до своєї «сродної праці», вона дістане щастя». Відштовхуючись від поглядів Г. Сковороди, В. Пасічник зупинився на українській національній ідеї, розкрив її зміст (в основі – побудова духовної цивілізації); дав філософське розуміння поняття «духовна свобода», яка має забезпечити прихід не до декларативної демократії, а до реального народовладдя? що забезпечить можливість щасливого життя; на основі історичного аналізу показав, що український національний ідеал – це складова української національної ідеї, яка передбачає побудову суспільства на християнських засадах. Саме українська національна ідея допоможе зберегти національну ідентичність і цілісність нації та стане основою розбудови суспільства.
Актуальною та змістовною також була доповідь «Етика та етикет в сучасному світі: свобода та людяність сучасного світу» Вікторії Хромець – кандидата наук з державного управління, психолога, тренера, старшого викладача кафедри психології Української євангельської теологічної семінарії (м. Київ). Пані Вікторія підтримала ідею свободи попереднього доповідача, посилаючись на геній Г. Сковороди. Вона розкрила важливі для сучасного світу поняття етики та етикету; показала прояв останнього в двох простих речах: повага до себе та повага до інших; як практикуючий психолог дала конкретні поради щодо прояву етикету в сучасному житті. Наприкінці доповіді В. Хромець зупинилася на розкритті розуміння людської свободи, яка дає можливість бути людиною, проаналізувала прояви свободи та людяності в сучасному суспільстві, поділилася життєвими мудростями. Дія, стійкість, сенс, пошук глибокого значення у всьому, зосередженість на тому, що ти робиш зараз і витривалість у важкі часи – це ті життєві орієнтири, які, на думку п. Вікторії, допомагають залишатися людиною і не втрачати себе. Завершила доповідь словами У. Черчилля: «У темні часи завжди видно світлих людей».
З доповіддю «Національна ідентичність і духовність: що спільного та куди веде?..» виступила Людмила Гридковець – кандидат психологічних наук, Голова Української Асоціації Християнської Психології, викладач Київської Трьохсвятительської Духовної Семінарії, доцент кафедри психології Інституту екології, економіки і права ( м. Київ).
Свою доповідь пані Людмила почала з визначення суті національної ідентичності як усвідомлення та ідентифікацію особистістю себе насамперед з певною національною спільнотою. Вона визначила складові національної ідентичності: 1) розвиток нації як такої; 2) прийняття специфічних елементів (вірувань, цінностей, традицій тощо), що характеризують саме цю націю; 3) самовизначення особистості як представника певної нації. «Духовність же є сукупність морально-етичних, естетичних, інших цінностей, що визначають внутрішній світ людини та її ставлення до себе, інших людей, до світу в цілому». Вчена визначила основні детермінанти духовності (релігійна, культурно-мистецька, культурно-історична, ціннісно-засаднича, етноповедінкова) та підмітила цікаву деталь: українських борців за національну ідентичність об’єднувало те, що всі вони походили зі священничих родин. «Отже люди, які ставали провідниками національної ідеї, виховувалися на духовних цінностях, на духовно-релігійних засадах і це виховання дало поштовх до пошуку ідентичності, акумулюючи в собі всю глибину духовності». Л. Гридковець зазначила, що духовність і національну ідентичність об’єднує одне дуже потужне спільне джерело – це емоційне ставлення, сприймання, смислове наповнення. «Це є емоційно-почуттєва сфера, яка включена у свідомість і формує розуміння взаємодії мене і світу». Характеризуючи такі чинники, як символи, мова, побудова комунікацій, вчена виділяє надзвичайно сильний чинник – традиції, які становлять левову частку процесу формування і духовності й національної ідентичності.
Надалі Л. Гридковець поділилася результатами 15-річних досліджень травм та їх наслідків, зокрема історичних травм, визначивши такі чинники травмостійкості: 1) спільна віра і спільна молитва; 2) родинна єдність; 3) культивування емоційної приналежності до свого народу. Вона навела приклад нещодавно проведеної у Києві ходи «За родинні цінності», основним гаслом якої було: «Бог – Родина – Україна!». Це саме ті чинники травмостійкості, які знецінюються сьогодні у суспільстві різного роду неомарксистськими організаціями. Щодо чинника «Бог»: спостерігається нівелювання віри, духовно-ціннісних засад людства, висміювання церкви, духовного вчення. Чинник «Родина» теж перебуває під постійним прицілом: проявляється всіляке намагання зруйнувати поняття родини, образ батька й матері, чоловіка й жінки, проштовхнути деформовані образи типу: «Мама-мама – це сім’я, папа-папа – це сім’я», що веде до знищення тих засад, які дозволяють вижити і розвиватися. Відносно України: йде знецінення життєвих парадигм, нав’язування деструктивних образів, підміна культурно-історичних засад життєдіяльності української нації. «Насправді є ситуативні й базові цінності, їх не можна підмінювати. Дуже важливо не допускати до розробки освітніх засад, проведення масових заходів людей, які руйнують ці три положення: Бог – Родина – Україна», – підсумувала пані Людмила.
«Освіта і педагог у ринковому суспільстві». Ця доповідь прозвучала з вуст Олени Отич – доктора педагогічних наук, професора, головного наукового співробітника Інституту вищої освіти НАПН України (м. Київ).
Вчена почала із запитань: «У якому суспільстві ми живемо? Що таке освіта в цьому суспільстві? Хто такий педагог в суспільстві сьогодні?» та констатувала: «Яке суспільство, такою є й його освіта і ставлення до неї». Вона зробила порівняльний аналіз стану освіти та ставлення до педагога у різні історичні епохи й зупинилася на сучасному суспільстві, характеризуючи його як постіндустріальне, яке прагне перерости в суспільство знань з усіма його атрибутами. О. Отич зазначила, що освіта сьогодні орієнтується на ринкове суспільство, де є товар, якість, ціна. Виникла проблема якісної освіти, виникли нові поняття: «послуги», «освітні послуги»; не «знання», а «компетентності»; виник педагогічний маркетинг (знайди, потребуй, задовольни); виникла реклама, яка іноді переростає в педагогічний хайп; пішла мода на різні яскраві слогани, з’явилися індивідуальнісні траєкторії, хто на яку освіту може розраховувати; знання набули практичної спрямованості. При цьому менше уваги звертається на такі дрібниці, як мова й мовлення: сьогодні можна писати з помилками, це вже сприймається як норма.
Далі вчена констатувала, що освіта у ринковому суспільстві набуває статусу товару. Вона введена до класифікатора видів економічної діяльності, є елементом ринкової економіки. Сьогодні сформувався ринок освітніх послуг як система купівлі-продажу освітньої послуги, яка стає товаром. Вимоги до освітньої послуги – це співвідношення ціни і якості: хочеш кращу якість – плати більше. Таким чином відбувається стратифікація освіти: вона має відповідати стандартам і запитам. «Якщо ми говоримо про ринок, то клієнт завжди правий. Як ми можемо поєднати це з системою освіти?».
О. Отич з болем зазначила, що сьогодні відбулася десакралізація особистості педагога. Він став просто педагогічний персонал на рівні з офісним працівником: ментором, коучем, фасилітатором, ким завгодно, тільки не Учителем. Вона порівняла поняття «Учитель» і «педагогічний персонал», показала кардинальну різницю змісту цих двох понять.
Насамкінець вчена знову задала запитання: «Що далі? Чого чекати? Які наслідки? Чи все підпадає під систему купівлі-продажу? Чи не зникає духовна складова освітньої діяльності, яка не купується і не продається? Чи не примітивізується взагалі освіта й педагог?» та підсумувала: «Бо все має, все ж таки, духовний характер і освіта не повинна бути складовою економіки».
На пленарному засіданні виступила також Вікторія Оліферчук – доктор біологічних наук, доцент кафедри екології Національного лісотехнічного університету України (м. Львів) з темою доповіді «Екологія людини та біоетика – основа морального виховання молоді у закладах вищої освіти».
Вчена пояснила, чому обрала саме цю тему, бо сучасні екологічні, медичні дисципліни позбавлені етичних норм і такту. Вона показала, як можна через авторські курси впроваджувати ці норми і говорити правду. Насамперед В. Оліферчук дала тлумачення понять «екологія» та «біоетика», показала їх вплив на людину через Вищий Закон шляхом застосування наукового методу пізнання. Студенти пізнають істину через Слово Боже: триєдність людини (дух, душа, тіло), моральні чесноти та антиподи. На допомогу цьому пізнанню приходять науки біоетика та епігенетика. Зокрема епігенетика вчить, що свідомість первинна, визначальними у поведінці є наші думки, здорові думки обумовлюють здоров’я душі та тіла. Поступово студенти отримують такі знання: «Оскільки людина – це дух, який має душу та живе в тілі, то первинним в людині є дух, а не тіло. Тому наші думки здатні змінювати мозок та тіло. Людина здатна змінювати структуру мозку. Отже, від чистоти думки залежить наше тілесне здоров’я. Ми можемо і повинні контролювати свої думки, незалежно від того, що діється ззовні».
Пані Вікторія констатувала, що наука вже давно прийшла у відповідність з Біблією. Між ними немає ніякого конфлікту. Просто в Біблії своєрідний опис подій, своя лексика, а в науці – це інша мова, інший стиль. Цитуючи біблійні тексти, вона (в порівняльному аспекті) презентувала сучасні відкриття в галузі мозку, які доводять, що будь-яка наша думка втілюється фізично в нашому мозку, впливаючи на розумове та тілесне здоров’я. Розкриваючи детально суть епігенетики, зауважила: «Наші рішення, які ми приймаємо сьогодні,не тільки впливають на нас, наші дух, душу й тіло, а й на чотири покоління нащадків». Далі проголосила наступні тези: наш мозок пластичний; ми налаштовані на любов; негативи та гріхи у нашому мисленні можна стерти. Відповідає за ці процеси ще одна наука – нейропластика.
«Отже, думки є реально існуючими фізичними величинами, які займають певне місце в тканинах головного мозку і редагують нашу мозкову діяльність. Думаючи, ми змінюємо тканини нашого мозку, можемо «видалити зіпсовані ділянки», які відповідають за нездорові моделі поведінки, і замінити їх новими, якісними. Так з’являються віра, надія, які спрямовують діяльність мозку в життєстверджуюче русло. Ми маємо владу самі обирати, як нам жити, діяти», – підсумувала в кінці доповіді В. Оліферчук, побажала всім «духовного, душевного й тілесного здоров’я, спасіння кожній сім’ї, Україні та цілому світу».
Адріан Буковинський – кандидат філософських наук, голова Благодійного фонду «Сім’я» (м. Київ) свою доповідь «Сучасний досвід духовно-морального виховання молоді за допомогою тематики стосунків» побудував у практичній площині. Почав з того, що наші зусилля спрямовані на молодь та дітей; навів статистику, яка свідчить про зменшення кількості дітей, віком до 18 років. Якщо на початку незалежності України їх було 14 млн., то до початку вторгнення росії у 2014 році в нас було вже 7 млн. дітей. Станом на сьогодні їх є 4,5 мільйони. При цьому до повномасштабного вторгнення була рівна пропорція хлопчиків і дівчаток (50х50). Зараз існує велика диспропорція: дівчат набагато більше, ніж хлопців. Це тому, що хлопців просто вивезли батьки з країни у зв’язку з війною та потенційною мобілізацією. «Діти – це єдиний наш ресурс, що залишився, в яких ми повинні вкладати. 2,5 млн. дітей виїхали з України за останні три роки. Питання в тому, скільки з них повернеться назад в Україну? Аналітика свідчить, що 90% з них не повернеться. Чому?» Пан Адріан вказує на фактори, які на це впливають. Насамперед – рішення сім’ї, воно впливає на рішення неповнолітніх дітей. Наступним важливим фактором є питання самовизначеності самих дітей у зв’язку з їх ідентичністю. Тут великий вплив має духовно-моральна опора у їхній свідомості. Тому викладання предметів духовно-морального спрямування у школах має вирішальне значення.
Буковинський назвав критерії успіху, від якого залежить невиїзд з України чи швидке повернення назад:
- Любов до своїх вихованців. Саме ті педагоги, які не просто викладають, а люблять, здатні здійснювати якісне духовно-моральне виховання, надихати, змінювати свідомість дітей.
- Якісні освітні програми, серед яких його авторська «Основи сім’ї».
- Кваліфікація педагогів, яка значно покращує успіх (доповідач запропонував бажаючим педагогам допомогу в підвищенні кваліфікації в рамках розробленого курсу «Основи сім’ї» та впровадженні цього курсу).
- Критерій загальнонаціонального рівня, всеукраїнського масштабу: розуміння та відношення владних структур до важливості духовно-морального виховання дітей і молоді. «Наше завдання, – підсумував А. Буковинський, – не моралізувати, а наголошувати дітям і молоді на тих духовно-моральних принципах, якими вони мають керуватися в особистому та суспільному житті».
Завершив пленарний блок доповідей Руслан Кухарчук – голова Громадської організації «Всі разом», руху «Всі разом за сім’ю», аналітичного центру «Кабінет експертів», Президент Асоціації журналістів «Новомедіа», Національний директор Глобального Лідерського Саміту в Україні (м. Київ). Він виступив з доповіддю «Орієнтація на шлюб і сім’ю як мета духовно-морального виховання дітей та молоді».
Як журналіст він звернув увагу на те, що саме медіа і освіта є тими ключовими майданчиками та інструментами, за допомогою яких ми можемо впроваджувати духовно-моральні правильні орієнтири, зокрема з орієнтацією на шлюб і сім’ю. Пан Руслан зазначив, що Громадська організація «Всі разом» брала участь у розробці деяких статей Закону України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», який діє з 1 січня 2023 року. Для розробників було дуже важливо зафіксувати в цьому законі слово «сім’я». У первинному варіанті тексту цього закону термін «сім’я» взагалі не вживався. Натомість у фінальному тексті закону, затвердженому парламентом, сім’я виступає як суб’єкт у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності. Він подякував народним депутатам, які цю ініціативу підтримали та продемонстрував окремі статті закону, які вказують на особливу роль сім’ї у вихованні особистості. Таким чином, законом зафіксована суб’єктність сім’ї як осередку духовно-морального виховання, як місце формування української національної та громадянської ідентичності та як учасника реалізації державної політики у цій сфері.
Далі Руслан Кухарчук зауважив, що, спілкуючись з молоддю, він часто зустрічається з наративами, ніби сім’я заважає кар’єрі, особистісній реалізації, що народження дітей – це тягар, який доведеться потім нести все своє життя, що краще завести котика чи собачку, ніж дитину, тобто йде постійна спроба дискредитації і дискримінації людей, які обрали сім’ю як форму і спосіб своєї життєвої реалізації. Це дає свої наслідки. Сьогодні символом успішності є матеріальні надбання, а не побудова здорових стосунків, де народжуються і виховуються діти. Це привело не лише до моральної і світоглядної деградації суспільства, а й до безпосередньої демографічної катастрофи, в якій ми зараз перебуваємо. Сьогодні в Україні найгірший у світі показник народжуваності. У 2024 році в Україні народилося 187 тис. людей, а померло 495 тисяч без урахувань втрат війни. Співвідношення майже один до трьох. До війни було один до двох. Війна є лише одним із факторів, не головним. Девальвація цінностей та світоглядних переконань, відторгнення орієнтації на шлюб і сім’ю у молоді призвело до того, що шлюб відкладається на період після 30-35 років, тобто ця сім’я вже не встигне народити трьох дітей. Тому необхідно, щоб в процесі духовно-морального виховання дітей і молоді в системі цінностей і пріоритетів, які формуються, створення сім’ї було на перших двох-трьох позиціях і не нижче. Орієнтація на народження трьох дітей має стати поширеною практикою задля подолання демографічної кризи. Орієнтація на шлюб, сім’ю та дітонародження має стати метою духовно-морального виховання не лише з моральних мотивів, а й з мотивів національної безпеки, патріотичних мотивів. Р. Кухарчук закликав освітян, громадські організації, медіа продовжувати спільно працювати у сфері духовно-морального виховання, підносячи роль сім’ї як природнього середовища, де народжуються й гідно виховуються діти – найцінніший скарб, наше майбутнє.
Секційні засідання були органічним продовженням пленарного і супроводжувалися не менш цікавими та ґрунтовними доповідями, де науковці ділилися результатами досліджень, а практики – досвідом духовно-морального виховання дітей і молоді в різних освітніх інституціях: закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної вищої освіти. Учасники конференції мали змогу 20 червня 2025 р. відвідати майстер-клас «Цінність людського життя» вчителя-методиста Дніпровської гімназії № 6 Юлії Торопової (м. Дніпро), де вона поділилася інноваційним досвідом та інструментарієм, який використовує в духовно-моральному вихованні своїх учнів.
Нінель Химич – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач лабораторії духовного розвитку особистості УГСП – у своєму заключному виступі звернула увагу на педагога як носія духовного простору. Вона зауважила, що від його внутрішнього наповнення залежить якість духовно-морального виховання підопічних. Лише високодуховний педагог здатен створити навколо себе отой, хоча б найменший, простір любові та поширювати його на інших. Саме педагог, який любить та наповнений «духом служіння», здатен бути світочем для своїх вихованців. Він не персонал, а Учитель з великої букви. Плекаймо таких педагогів, бо від них залежить майбутнє відродження системи освіти, загальний духовний прогрес!
Конференція пройшла у дружній, творчій атмосфері. Вона показала, що інтерес до проблеми духовно-морального виховання дітей і молоді у суспільстві значно зріс.
На підсумковому брифінгу 20 червня 2025 року учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Духовно-моральне виховання дітей і молоді в сучасному освітньому просторі: вітчизняний та зарубіжний досвід» прийняли резолюцію та адресували її МОН України.
Пресцентр Лабораторії духовного розвитку особистості
