Дитина не завжди може розповісти словами про те, що її лякає, тривожить або ранить. Але вона завжди говорить через гру. Саме в грі оживають страхи, повторюються складні події, з’являються герої, які захищають або тікають.
«Гра – це природна мова дитини. Те, що дитина не може сказати словами, вона показує через сюжет, рух і вибір іграшок», – йдеться у колонці психологині та завідувачки навчальної лабораторії «Центр освіти і піклування про дітей дошкільного віку» Світлани Коломієць, думками якої ми ділимося щовівторка протягом лютого.
М’яка іграшка може «боятися», машинка – постійно потрапляти в аварії, фігурки – ховатися або воювати. Це не випадково. Так дитяча психіка намагається прожити й упорядкувати досвід, який був надто складним.
Чому іграшка стає «контейнером» емоцій?
Для дитини іграшка – це безпечний посередник між внутрішнім світом і реальністю. Через неї можна винести страх назовні, не відчуваючи сорому чи небезпеки.
«Іграшка часто стає першим «психологом» дитини, – зазначає Світлана Коломієць, – Вона витримує те, що дитині поки важко витримати самій».
Особливо це важливо у періоди адаптації: переїзд, зміна середовища, повітряні тривоги, втрати. Повторювані ігрові сюжети – це спроба повернути собі відчуття контролю.
Які іграшки допомагають адаптуватися?
Фахівці Кімнати терапевтичної іграшки радять мати в доступі:
- м’які іграшки (для заспокоєння та прив’язаності);
- фігурки людей і тварин (для відтворення стосунків);
- будиночки, укриття, коробки (для теми безпеки);
- транспорт (для проживання руху, втечі, порятунку).
Важливо не «керувати» грою і не виправляти сюжет. Дорослому достатньо бути поруч і спостерігати.
Гра – це мова дитини. Іграшка – її перший психолог. І якщо ми навчаємося слухати гру, дитина поступово знаходить слова – або принаймні внутрішній спокій.
Пресцентр кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти