18-19 червня 2026 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулася Міжнародна науково-практична конференція на тему: «Духовно-моральне виховання дітей і молоді в сучасному освітньому просторі: вітчизняний та зарубіжний досвід».
Організатором конференції виступила лабораторія духовного розвитку особистості університету під егідою МОН України разом із партнерами:
- Інститутом проблем виховання НАПН України;
- Інститутом психології імені Г.С. Костюка НАПН України;
- ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України;
- Національним університетом «Острозька академія»;
- Національним університетом «Львівська політехніка»;
- Люблінським Католицьким Університетом Івана Павла ІІ (Польща);
- Університетом Святого Лева (США);
- International Public Organization «INTERNATIONAL PROJECTS» (Швейцарія);
- Волонтерською організація «Карітас» та прородинним рухом «Альянс за родину» (Чехія);
- Всеукраїнським фондом сприяння розвитку освіти і культури «Добро»;
- Громадською організацією «Всеукраїнська асоціація педагогів і психологів із духовно-морального виховання».
Метою конференції стало обґрунтування теоретико-методологічних та практичних чинників вдосконалення духовно-морального виховання в закладах освіти на засадах цінностей національної та світової культури, обмін досвідом духовно-морального виховання дітей і молоді в різних освітніх інституціях.
У конференції взяли участь науково-педагогічні й педагогічні працівники закладів освіти, наукові співробітники, здобувачі вищої освіти різних рівнів, представники громадських та релігійних організацій, активні члени територіальних громад майже з усіх регіонів України, в тому числі й тих, що потерпають від ворожої російської агресії.
Тематичними напрямами роботи конференції були: формування української національної ідентичності в процесі духовно-морального виховання дітей та молоді; духовно-моральне виховання у закладах дошкільної та загальної середньої освіти; міжнародний досвід духовно-морального вихованні дітей та молоді; роль та місце закладів вищої освіти в системі духовно-морального виховання майбутніх фахівців; роль закладів освіти у формуванні цінностей сім’ї та батьківства.
Почалася конференція з молитви за Україну, український народ і державу, яка прозвучала з вуст Василя Жуковського – доктора педагогічних наук, професора, керівника науково-дослідницької лабораторії християнської етики, психології та педагогіки Національного університету «Острозька академія», голови громадської організації «Всеукраїнська асоціація педагогів і психологів із духовно-морального виховання», настоятеля студентсько-викладацького храму Преподобного Федора Острозького. Хвилиною мовчання учасники конференції пом’янули всіх загиблих за Україну.
Незважаючи на напружений графік у закордонному відрядженні, Віталій Коцур – доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі – надихнув на успішну роботу всіх присутніх. Він зазначив, що розділяє ті цінності та ідеї, які на цій конференції пропагуються.
«Духовні цінності мають осягатися з самого народження. Ми велику увагу приділяємо вмонтовуванню цих цінностей в освітні програми Університету Григорія Сковороди в Переяславі, який працює на засадах студентоцентризму, бо духовні цінності визначають базові речі», – зазначив Віталій Вікторович та побажав всім плідної дискусії та конструктивної роботи.
Учасників конференції також привітали:
- Генрі Міндер – президент міжнародної громадської організації «INTERNATIONAL PROJECTS» ( м. Цюріх, Швейцарія);
- Світлана Нерянова – головний спеціаліст відділу інклюзивного та спеціального навчання Директорату дошкільної та інклюзивної освіти МОН України;
- Ірина Каменська – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри теорії та методики професійної освіти, керівник навчально-наукового відділу Університету Григорія Сковороди в Переяславі;
- Олексій Лавор – співголова Громадської організації «Українська асоціація педагогів-християн», радник Сарненського міського голови, заслужений працівник освіти України, вчитель християнської етики.
Генрі Міндер у своєму вітальному слові виразив довіру до українців і захоплення їхньою стійкістю, волелюбністю, глибиною розуму, самостійністю, вмінням дискутувати та відстоювати свою думку. Він зауважив, що справжньою проблемою є не наука і не мозок людей, а ідеологія. Вона відіграє ключову роль, бо ідеологи маніпулюють наукою, відкидають з неї те, що їм не подобається.
«Тримайтеся міцно правил своєї нації, яка є християнською нацією. Ви не повинні все копіювати. Тримайтеся міцно Бога, який вам дає чіткі правила, як спільно жити разом. Ви маєте зробити вибір між Богом і грошима. Поки що вибір зроблено на користь грошей. Корупція існує».
Далі Генрі Міндер зазначив, що українці відкрито говорять про ці речі, про інші проблеми, вони набагато природніші за європейців, тому він хотів би бути українцем.
«Буду молитися за вас, щоб ви зробили правильні висновки. Нехай Господь благословить вас на успіх!», – побажав наостанок пан Генрі.
Заключне привітання проголосив Олексій Лавор почавши зі слів Михайла Грушевського: «Україна – це не просто територія, Це наша віра, наша культура і наша свобода». Він зазначив, що, виходячи з умов, в яких сьогодні перебуває Україна, є два крила, які здатні підняти українську націю: патріотизм і моральність, патріотичне й моральне виховання. Основними чинниками його здійснення є сім’я та заклад освіти. Солідаризуючись з Генрі Міндером стосовно поглядів українців на сексуальну освіту, Олексій Федорович повідомив хорошу новину: МОН України відкликало свій гриф з факультативних курсів «Комплексна сексуальна освіта», які вже почали викладалися в окремих областях України, що викликало багато нарікань зі сторони громадськості. Він закликав до об’єднання, побажав всім плідної праці, миру й перемоги.
На пленарному засіданні учасники конференції заслухали ряд ґрунтовних доповідей. Зокрема теоретико-методологічне тлумачення проблеми духовності особистості розкрив Іван Бех – доктор психологічних наук, професор, академік НАПН України, директор Інституту проблем виховання НАПН України (м. Київ). Виступаючи з темою доповіді «Духовність особистості у методологічному представленні», академік зазначив, що в сучасному суспільстві ми маємо формувати особистість з високою активністю, причетну до великого світу. В цьому смисл її життя і це вимагає від неї високої духовності. Тому створюється нова виховна парадигма, яка містить інноваційні погляди, настанови щодо розвитку зростаючої особистості і яка є результатом осмислення моральної філософії. Виникла необхідність критичного аналізу існуючої виховної практики.
Іван Бех констатував, що у центрі нової парадигми стоїть духовність – «найвище смислове утворення, в якому полягає мета усіх доброчинних дій людини, сутність людини як особистості з її духовними устремліннями». Академік зауважив, що духовна спрямованість не завжди притаманна особистості. На це слід зважати. Природа духовності, на його думку, соціальна і проявляється у високо смисловому діалозі, спілкуванні, контакті. Вона історично стала позачасовою, пов’язана з людським родом, нашим, українським, національним. У релігійному сенсі духовність – категорія вічна, завжди незмінно існуюча. Вища духовність (справедливість, вірність, відданість, любов, милосердя, повага, жертовність та ін.) виступає єдністю добродійності, тобто благодійності, коли переходить у площину етики й педагогіки виховання.
Вчений запропонував ввести в наукову термінологію категорію життєвості й розуміти під нею міру вчинкової активності.
«Особистість може характеризуватися різним рівнем життєвості. Справжня трагедія сучасної особистості полягає в тому, що, незважаючи на технічний прогрес, вона залишається духовно примітивною, життєво споглядальною, коли мотиваційний аспект залишається закритим. У такому духовно споглядальному задоволенні особистість і вбачає сенс свого існування. В цілому вона не має духовної позиції, на яку може покластися, заявляти, а головне – практично утверджувати. Тому треба йти від особистості духовно споглядальної до особистості духовно розмірковувальної як ціннісно вищої».
Насамкінець академік зауважив, що законом сучасного спілкування стала необхідність покірності. Однак духовність – це свобода, незалежність, непідкореність, воля. Коли свобода відсутня, особистість переживає страх, розпач, горе, а це руйнівні емоції, їх не можна допускати. Вихователь має вміло керувати процесом духовного виховання, щоб дитина зростала у лоні високої добродійності і високої духовності.
З темою доповіді «Національна ідентичність в російсько-українській війні» виступив Василь Пасічник – доктор наук з державного управління, кандидат політичних наук, доцент, професор кафедри публічного врядування Національного університету «Львівська політехніка» (м. Львів). Вчений розкрив ідеологічні корені російської агресії, показав самобутність української нації, вказав на суть конфлікту як непримиренну битву двох ідей – української національної ідеї та російської імперської ідеї, чим викликав жваву дискусію між учасниками конференції.
Війна між Росією та Україною, на думку науковця, – не просто геополітичний спір. Це екзистенційна війна, це багатовікова битва двох несумісних цивілізаційних ідей, двох есхатологічних сценаріїв майбутнього, що лежать у духовній площині вже кілька століть (Україна – Новий Єрусалим, Росія – Третій Рим).
Змістовною доповіддю і цікавою презентацією Василь Пасічник розкрив глибокі духовні детермінанти, що визначають боротьбу за право на існування, де Україна та Росія роблять остаточний вибір між добром і злом, світлом і темрявою. Саме існування України руйнує російську імперію, імперський міф про «триєдиний русскій народ (великоросів, малоросів, білорусів)». Сьогодні Росія розглядає Україну як головну перешкоду на шляху до реалізації своєї імперської ідеї та світового панування. Для виживання імперії Росія має знищити Україну. Іншого виходу для її ідеології не існує. Місія України – вибір шляху світла, свободи та реалізації свого ідеалу «Другого Єрусалиму». Науковець зазначив:
«Перемога України – це не лише її виживання. Це необхідна умова для безпеки світу та демонтажу останньої європейської імперії зла, що становить небезпеку для існування всього людства».
Яна Йохова – президент «Альянсу за сім’ю» (Чехія) презентувала зарубіжний досвід духовно-морального виховання, виступивши з доповіддю «Неприбуткові організації в системі державної освіти та ідеологічне виховання, яке вони забезпечують проти сім’ї як основного джерела виховання дитини: приклад Чехії». На прикладі Чеської Республіки вона розповіла, що відбувається з освітою, коли школи відкривають двері для неприбуткових організацій, які систематично підривають права сімей на виховання своїх дітей.
Все почалося з усунення класичної системи викладання предметів, яка базувалася на знаннях (пізнанні), коли держава чітко визначала об’єм тих фактів, які мала отримувати дитина. В результаті реформ ця система була замінена системою так званих компетенцій. Школам поставили завдання: менше давати фактів, а формувати розпливчаті цінності якнайбільше. Таким чином держава утворила масивний ідеологічний вакуум в освіті в школах Чехії. В цю порожнечу увійшли неурядові організації різного кштибу часто з чіткими соціальними програмами та почали пропонувати школам різні тренінги з навчання цілком безкоштовно.
Я. Йохова навела три приклади (факти) того, що Чеська Республіка поступово перетворюється в канал розповсюдження чітких ідеологій:
- Гендерна ідеологія і оминання батьків.
Ця ідеологія здійснює повзучий тиск на незміцнілу свідомість учнів: біологічна стать презентується вище, ніж соціальний конструкт, релятивуючи справжню природу чоловіка й жінки. Під час тренінгів дітям подають ідею, що ідентичність є текучою, її можна обирати. Цінності, які має формувати сім’я, подаються перекручено, як доконані факти, без участі і згоди на це батьків.
- Благополуччя, добре самопочуття як приховане знаряддя ідеологізації.
Під впливом неурядових організацій, які діють під приводом турботи про ментальне здоров’я, школи почали перетворюватися в аматорські психотерапевтичні центри. Респондентам видаються некоректні опитувальники, де є запитання про психологічно-соціальний стан сімей, про потенційні депресивні думки дитини. «Однак вчителі не є клінічними психологами». Також збирання цих чутливих даних часто відбувається без інформування батьків. Таким чином дітям витончено підсовується ідея, що держава і школа розуміють їх краще, ніж власні батьки.
- Використання шкіл для просування політичних цілей.
Незважаючи на те, що Стамбульська Конвенція в Чеській Республіці відхилена, деяким організаціям, яких ніхто не обирав, вдається просувати в освіту свої наративи, перетворюючи її в продукт інженерії. «Оминаючи батьків, вони атакують найцінніше – зв’язок і довіру в сім’ї».
Я. Йохова переконана: щоб врятувати громадянську освіту, необхідно діяти. Насамперед переосмислити перенасиченість освіти так званими компетенціями та фокус уваги повернути до стійких даних, які можна верифікувати і підтвердити. Лише об’єктивні знання можуть відвернути школу від ідеології. Школи повинні повернутися до політичної нейтральності. Зовнішні організації через дії своїх активістів не повинні мати доступ до дітей. Також необхідно безумовно відродити пошану до прав батьків. Будь-яке втручання у внутрішній світ дитини повинне бути піддане згоді сім’ї.
«Виховання дітей належить сім’ї, а не державі чи будь-яким неприбутковим організаціям. Дотримання цього принципу є суттєвим для збереження вільного суспільства», – зауважила наостанок Я. Йохова.
З доповіддю «Учитель – носій цінностей і смислів: зміна суспільного дискурсу як чинник гуманізації освіти в добу штучного інтелекту» виступила Оксана Мариновська – доктор педагогічних наук, професор Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Івано-Франківськ).
Пані Оксана зазначила, що сьогодні, у добу штучного інтелекту, ми думаємо про роль вчителя як про особистість. В центрі освітнього процесу є і має бути особистість. Принцип дитиноцентризму тут є дуже важливим. Але коли ми ставимо в центрі дитину, розвиваючи її суб’єктність, то де тоді ми? Суб’єкт-суб’єктні стосунки передбачають врахування інтересів дитини. Це прописано законодавчо. В українському суспільстві при виконанні цієї моделі вчитель має подобатися учням (друг, куратор, сервіс, надавач послуг). Але він позбавлений права вимагати. Це є справжнє дитиноугодництво замість дитиноцентризму, яке примушує вчителя постійно принижуватися. «Що ми маємо в суспільному резонансі? Учитель – надавач освітніх послуг, чи носій цінностей і смислів?
О. Мариновська зауважила, що нині надання освітніх послуг виходить на перший план. В нормативних документах ці послуги не фізичні, а юридичні. Законодавчо освітню послугу надає заклад освіти, а не сам учитель. Педагог діє як представник цього закладу, або як незалежний фахівець, забезпечуючи освітній процес та досягнення учнем результатів навчання. Загалом освіта – це більше, ніж послуга. Послуга відповідає на запит, а освіта формує людину й суспільство. І лише вчитель може побачити унікальність учня, повірити, підтримати, надихнути, передати цінності, допомогти знайти смисл і життєву мету. «Вчитель – це провідник у світ цінностей, а не оператор освітнього сервісу».
На завершення Оксана Мариновська наголосила, що у добу ШІ головною перевагою вчителя є не обсяг знань, а його людяність, мудрість і здатність передавати цінності.
«Особистість треба плекати, тому немає рівного вчителю, це під силу лише йому: учитель – учень і вічні цінності!».
Наступною свою доповідь презентувала Тамара Піроженко – доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка, член-кореспондент НАПН України (м. Київ), вона виступила перед учасниками конференції з доповіддю «Потенціал психологічної стійкості дитини».
Насамперед вчена звернула увагу на наукову термінологію «життєстійкість», «життєздатність» тощо. «Але все це про дорослих – не про дітей. Ми дуже обережно маємо використовувати ці поняття, дуже обережно користуватися терміном «стресостійкість», бо якщо педагогіка демонструє формат, де пропагується стресостійкість, то таку педагогіку не можна вважати гуманістичною». Т. Піроженко зауважила, що феномен психологічної стійкості – це особливості наших відносин з дитиною, формування таких якостей, які дуже далекі від стресостійкості. Оцінка психологічної стійкості як особистісна якість далека від поняття жертви. Це здатність проявляти продуктивну активність в ситуації відсутності необхідного досвіду, здатність тримати невизначеність, емоційні, когнітивні, поведінкові прояви в такому стані, який забезпечує продуктивну активність дитини.
Тамара Піроженко проаналізувала феномен психологічної стійкості як емоційну зрілість, де ставлення до себе є важливим фактором існування особистості, де позитивні емоції, когнітивний розвиток та вміння регулювати свою поведінку виступають в комплексі. Насамкінець науковиця поділилася досвідом досліджень в галузі психологічної стійкості особистості, рекомендувала необхідну літературу учасникам конференції.
Доктор педагогічних наук, професор НУ «Острозька академія» Василь Жуковський (м. Острог) поділився своїми ідеями у доповіді «Християнські засади духовно-морального виховання учнівської молоді у вітчизняній школі».
Науковець підкреслив, що в сучасній школі виховання особистості здійснюється на секулярних нормах. Вони можуть сприяти розвитку знань, навичок громадянської компетентності, але не забезпечують цілісного морального та духовного зростання. Існує цілий ряд предметів, які можна використовувати в сучасній школі з метою цілісного духовно-морального виховання: Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія та християнська етика», а також інтегровані курси: «Духовність і мораль в житті людини», «Духовність і мораль в житті суспільства», «Духовно-моральні основи здоров’я». Нехристиянські предмети («Етика», «Культура добросусідства», «Історія релігії» та ін.), на думку вченого, не формують духовної зрілості, не дають глибинної основи, яку забезпечують предмети духовно-морального спрямування, а саме: гармонійний розвиток особистості, психологічну стійкість, моральну орієнтацію, патріотизм і жертовність, культуру спільноти.
В. Жуковський назвав причини, чому предмети духовно-морального спрямування не використовуються належним чином у вітчизняній школі та не такі популярні сьогодні:
- Факультативний статус, або вибірковість – знижує їхню вагу і дозволяє сприймати як другорядні, а не як стратегічно важливі для формування особистості.
- Слабка підтримка з боку державних інституцій та недостатнє фінансування.
- Вплив секуляризації та ліволіберальних ідеологій зменшує інтерес до цих предметів, вони часто розглядаються як необов’язкові чи застарілі.
- Криза сімейних та культурних традицій.
Вчений розкрив досвід існування створеної в Україні колективом однодумців унікальної системи духовно-морального виховання на християнських цінностях, яка забезпечує викладання предметів відповідного циклу в закладах освіти. «Вона має ціннісну спрямованість, формуючи єдність духу, душі й тіла, виховуючи любов до ближнього, патріотизм і моральну стійкість».
Далі пан Жуковський вказав на те, у чому саме програє освіта, молодь та Україна, якщо не підтримує викладання предметів духовно-морального спрямування, що ґрунтуються на християнських цінностях:
- Освіта втрачає ціннісну основу, адже знання залишаються утилітарними, без духовного стрижня, не формується єдність духу, душі й тіла. Це призводить до розриву між інтелектуальним розвитком і моральною зрілістю.
- Молодь втрачає моральні орієнтири, які допомагають долати виклики; залишається більш уразливою до маніпуляцій, духовної порожнечі та криз ідентичності.
- Україна втрачає стратегічний ресурс духовної безпеки, що послаблює духовну єдність та моральну стійкість нації в час війни та глобальних викликів.
Науковець назвав також і переваги викладання предметів духовно-морального спрямування у закладах освіти: посилення моральної та духовної відповідальності, формування особистості у єдності духу, душі й тіла, що є фундаментом цілісної педагогіки; країна виграє, бо матиме чіткі орієнтири, що допомагатимуть долати виклики, Україна отримає стратегічний ресурс безпеки та стабільності; освіта матиме можливість формувати покоління, здатне жити у правді, любові, відповідальності, зміцнюватиметься національна свідомість, зростатиме патріотизм, протистояння деструктивним ідеологіям та інформаційним загрозам. «Тому духовно-моральне виховання є ключовим і дай Бог, щоб нам вистачило мудрості й сили реалізувати його у державі».
З темою доповіді «Результативні показники професійної компетентності педагога: вихованість і виховуваність учнівської молоді» виступила Надія Білик – доктор педагогічних наук, доцент, професор кафедри педагогічної майстерності та інклюзивної освіти Полтавської академії неперервної освіти ім. М. В. Остроградського (м. Полтава).
Вчена розкрила мету, завдання, рушійні сили виховання сучасної молоді, визначила критерії вихованості учнів, наголосивши, що акцентувати увагу треба на родинному вихованні.
«Виховуваність – це потреба і здатність особистості до самовиховання». Останнім часом, як зазначила Н. Білик, з’явився термін «важковиховуваність» в результаті кризових явищ: «Криза виховної роботи є однією з найсерйозніших проблем сучасної школи. Це криза не стільки виховної роботи в школі, скільки системи ідеологічних цінностей». Вона вказала на ключові аспекти психолого-педагогічної підтримки (сутність, причини, реабілітація) в ситуації важковиховуваності.
Окремо пані Надія зупинилася на особистості педагога, для якого дуже важливим є рівень його професійної компетентності, процесуальними показниками якої є: педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, прояви особистості педагога. Це три основні сторони феномена педагогічної праці.
Науковиця зауважила, що в результативних показниках професійної компетентності розрізняють два блоки: 1) навченість і навчальність; 2) вихованість і виховуваність. Вона виділила п’ять рівнів розвитку продуктивності педагогічної діяльності: непродуктивний (репродуктивний), малопродуктивний (адаптивний), середньопродуктивний (локально модельований), продуктивний (системно модельований), високопродуктивний.
«Саме високопродуктивний рівень розвитку професійної педагогічної діяльності дає педагогу змогу перетворювати свій предмет у засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні й самоосвіті».
Далі вчена поділилася досвідом технології новаторства Полтавської регіональної школи-родини. Насамкінець констатувала:
«У вихованні варто йти на основі системного підходу через діяльність шкіл новаторства і сконцентрувати увагу на вихованості та виховуваності не лише учнівської молоді, а й, у першу чергу, педагогів, тобто йти шляхом від вихованого вчителя до вихованого учня».
Доповідь «Причини руйнації та підходи до зцілення подружжя» прозвучала з вуст Людмили Гридковець – кандидата психологічних наук, доцента кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій, Голови Української Асоціації Християнської Психології, травмотерапевта ( м. Київ).
На початку доповіді пані Людмила вказала на важливість подружнього життя сьогодні, в період демографічної кризи:
«Сьогодні середній показник народжуваності у сім’ях становить 0,7. Для відновлення нації необхідно 2,2 дитини на сім’ю. Лише шлюб забезпечує народження 2-3 дітей в сім’ї. Тому ми повинні боротися за шлюб і сім’ю не за тими деформованими моделями, які зараз пропонують, а за природну сім’ю».
Вчена зауважила, що сьогодні, як показує аналітика, розпад шлюбів в Україні становить близько 70%. Вона назвала три основні чинники, які впливають на руйнацію шлюбу: минуле (трансгенераційні травми та застарілі деструктивні сценарії), теперішнє (втрата ідентичності, маніпуляції та нездатність долати сучасні конфлікти), майбутнє (зруйнований образ завтрашнього дня та перехід у режим короткотривалого виживання). «Деградація подружжя ніколи не відбудеться лише сьогодні. Це ланцюгова реакція, яка пронизує всі три часові виміри».
Людмила Гридковець виділила механізми зцілення подружжя, розкрила три основні чинники зцілення (духовно-релігійний розвиток, психоедукація, психотерапія), навела та розкрила конкретні приклади подружнього зцілення (короткотривалі й довготривалі перспективи, підтримка власної ідентичності, ідентичність в спільнотах). «Справжнє зцілення подружжя не є точковим. Це цілісний процес, який вимагає одночасної роботи з болем предків, хаосом сьогодення та духовним горизонтом майбутнього. Тільки так родина стає фортецею», – зауважила п. Людмила.
Сергій Борисов – доктор біологічно-медичних наук, професор Університету святого Лева (м.Тампа, штат Флорида, США) розкрив свою тему доповіді «Усвідомлення моральних принципів як засіб швидкісного виправлення автоматичних реакцій мозку в процесі духовного розвитку особистості» з точки зору психофізіології. Він зупинився на психологічному стражданні особистості, показав своє бачення різниці між моральністю й духовністю.
Науковець наголосив, що моральність працює виключно у людському суспільстві. Це правила людські. Духовність – ширше поняття. Це глибоке розуміння себе і одночасне поєднання із всесвітом.
Будь-які відчуття – це продукт діяльності нашого мозку. Ми автоматично асоціюємо діяльність мозку з розумовою діяльністю. Однак основна діяльність мозку – не розумова, а забезпечення нашого виживання. Через аналіз середовища мозок генерує відчуття страху, яке є найсильнішим у людині.
Сергій Борисов наголосив: «Відчуття духовності ніколи не прив’язується до відчуття страху».
Це відчуття відкритості. Моральність, на відміну від духовності, може мати відчуття страху. Воно запускається автоматично, на рівні підсвідомості. Духовний розвиток відбувається без участі відчуття страху, моральний – може викликати відчуття страху, що перекриває духовний розвиток. Дуже часто інформаційні та ментальні страждання у своєму підґрунті мають моральність. Це закладається ще з дитинства як умова виживання.
«Це автоматичні генерації страху, закладені у підсвідомість. Їх не можна змінити когнітивним шляхом, бо підсвідомість не розуміє логіки, але ми можемо це змінити образним шляхом, що дозволяє підключити до процесу всі шари мозку і вплинути на ситуацію», – зауважив науковець.
Петро Гусак – кандидат філософських наук, старший викладач кафедри українознавства та філософії Державного некомерційного товариства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», координатор програми «Teen STAR Україна» (м. Львів) та Елізабет Пезаль – керівник педагогічної секції програми «Teen STAR. Іch will es wissen» (Німеччина) презентували програму статевого виховання особистості, виступивши із спільною доповіддю «TeenSTAR» – програма виховання особистості: міжнародний та український досвід».
TeenSTAR – це програма статевого виховання підлітків та молоді. Її назва – комбінація слова Teen, що в розмовній англійській означає «підліток», та абревіатури STAR, що розшифровується як Sexuality Teaching in the context of Adult Responsibility – «Навчання про статевість у контексті дорослої відповідальності», а разом означає «зірка»). Зірка є водночас і символом програми, і її метою: проходячи навчання за цією програмою, молода людина формує основні аспекти своєї особистості, щоб стати «зіркою». Програма розробленa в Центрі Природного Планування Сім’ї у місті Вашінґтон, США. Засновницею її є уродженка Австрії, доктор медицини Ганна Кляус.
Програма поєднує навчання підлітків про плідність зі співпрацею з батьками та спирається на довіру між вчителем і учнями. Її мета – навчити підлітків інтеґрувати їхню статевість та плідність у всі аспекти їхнього життя – соціальний, емоційний, інтелектуальний та духовний. Програма допомагає піліткам усвідомити власну статеву ідентичність, яка є частиною їхньої особової ідентичності та впливає на їхнє майбутнє. Вона дає можливість підліткам говорити про свої почуття та прагнення та одночасно допомагає з’ясувати всі поняття, пов’язані зі статевістю. Програма навчає підлітків розпізнавати власну плідність, приймати відповідальні рішення у сфері статевості та подає зразки стосунків і комунікабельності без передчасної статевої активності, що допомагає підвищити їхнє саморозуміння та самооцінку. Програма пропагує цілісний статево-педагогічний підхід, який стосується нинішнього стану дитини.
Далі автори познайомили учасників конференції із змістом програми, яка складається з чотирьох блоків для молодших підлітків (9-12років) і називається «Я і моє тіло», та з двадцяти блоків для старших підлітків (12-15 років) і має назву «Будь зіркою».
«Ця програма сприяє здоров’ю і є превентивною програмою. Вона відстоює подружжя як захищене середовище і природне планування сім’ї як стиль життя», – зауважила наостанок Е. Пезаль.
Підсумовуючою в пленарному блоці була доповідь Олени Отич – доктора педагогічних наук, професора, головного наукового співробітника Інституту вищої освіти НАПН України (м. Київ) на тему «Виховання чи Moral Education?».
Пані Отич звернула увагу на те, що в сучасному освітньому просторі виховання стає немодним словом, декомунізованим. Ми його замінюємо на сучасне модне слово «Moral Education». «То виховання, чи Moral Education, чи те й інше, чи не те, й не інше?».
Вчена зазначила, що Україна сьогодні перебуває в стані модернізації освіти. Вона зробила європейський вибір, позбавилася всього того негативного, що обтяжує нашу історію, в тому числі від комуністичного минулого і від усього того, що з ним пов’язано. І ми прагнемо гармонізуватися з європейськими цінностями, в т.ч. й з освітніми. Ці європейські цінності тиснуть на нас. З одного боку від нас вимагають, щоб ми прийняли все те, що сповідують вони, з іншого боку на нас тисне істина освіти української: правда практичного виховання і практичного навчання. «Ми знаходимося на вагах, де потрібно знайти оту гармонію, витримати баланс, щоб не було перебору чи недобору».
Науковиця вказала на чотири стовпи освіти (за ЮНЕСКО): вчитися пізнавати, вчитися працювати, вчитися жити разом, вчитися бути. «Виникає запитання: як це співвідноситься із традиційним українським розумінням виховання?». Вона вказала на те, що виховання – це позитивна соціалізація, визначивши його напрями (розумове, моральне, фізичне, естетичне, трудове) і складники морального виховання (моральні знання,які формують моральну свідомість; моральні цінності й ставлення, що формують моральні почуття та переконання; моральна поведінка, моральні вчинки; моральна взаємодія; саморозвиток і самореалізація відповідно до духовно-морального ідеалу).
Посилаючись на загальну думку класиків, що виховання досягає найкращого результату тоді, коли вихованці не відчувають, що їх виховують, Олена Отич констатувала:
«Отже, у вихованні має бути міра і виховання має бути гармонійним!».
Секційні засідання були органічним продовженням пленарного і супроводжувалися не менш цікавими та ґрунтовними доповідями, де науковці ділилися результатами досліджень, а практики – досвідом духовно-морального виховання дітей і молоді в різних освітніх інституціях: закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної вищої освіти.
На другий день конференції, 19 червня, її учасники мали змогу відвідати майстер-класи:
- «Педагогіка серця: актуальні форми виховання духовно-моральних чеснот у вітчизняній практиці».
Ведуча: Вікторія Хромець – кандидат наук з державного управління, психолог, тренер, старший викладач кафедри психології Української євангельської теологічної семінарії (м. Київ).
- «Практичні засоби швидкісного виправлення автоматичних реакцій мозку в процесі засвоєння духовно-моральних цінностей».
Ведучий: Сергій Борисов– доктор біологічно-медичних наук, професор Університету святого Лева (м.Тампа, штат Флорида, США).
Конференція пройшла у дружній, творчій атмосфері. Вона показала, що інтерес до проблеми духовно-морального виховання дітей і молоді у суспільстві значно зріс.
На підсумковому брифінгу 19 червня 2026 року учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Духовно-моральне виховання дітей і молоді в сучасному освітньому просторі: вітчизняний та зарубіжний досвід» прийняли резолюцію та адресували її МОН України.
Пресцентр Лабораторії духовного розвитку особистості
